І створив Бог землю. Відпочив. А потому взявся розглядати свою роботу — може, десь щось підправити треба. То тут то там щось додавав чи забирав. Раптом впала йому в око одна місцина — ніби й гарна природа, але самі болота. Тож послав туди ангелів, щоб протягнули між драговинням річечку, що тішитиме людей, де оселяться птаство й риба.

Спустилися небожителі на землю. Побачили їх поліщуки, що вже й у ті давні часи славилися гостинністю. Тож посадили дорогих візитерів за частування. Ангели, хоч і добряче причастившись, Боже завдання все-таки виконали. Як змогли. Як переказують легенду місцеві, саме тоді з’явилися на території українського Полісся водойми, щедро помережені численними рукавами. Тож не дивно, що частина мапи із зображенням розгалужень Стоходу є на емблемі національного парку «Прип’ять — Стохід», як і унікальні представники тваринного й рослинного світу екосистеми — синиця біла та щитолисник звичайний.

Фото Павла БЕРЕЗЮКА

Від заказників до нацпарку

Національний природний парк «Прип’ять — Стохід» цьогоріч у серпні відзначатиме 10-річчя. Щоб журналісти побачили, скільки тут усього важливого й цікавого, адміністрація парку за підтримки департаменту інфраструктури та туризму Волинської облдержадміністрації на день зробили їх туристами й відправили у захопливу подорож рідним закрайсвіттям.

Як розповів начальник відділу екологічної освіти і рекреації парку Віталій Веремчук, заказники вздовж Прип’яті й Стоходу почали створювати ще у 1980-х. Згодом, у 1995-му, чимало з них увійшли до регіонального ландшафтного парку «Прип’ять — Стохід», а потому стали національним природним парком. А ось природоохоронну діяльність почали тут вести із 2002-го, коли до роботи стала адміністрація, яку фінансувала фундація з-за кордону. Протягом 2008—2011 років на території НПП «Прип’ять — Стохід» впроваджували проект ПРООН/ГЕФ «Зміцнення управління та фінансової стійкості національної системи природоохоронних територій в Україні», за сприяння якого у 2010-му парк першим у країні отримав статус транскордонної території міжнародного значення, яку особливо охороняють. Із 2011 року тут за підтримки Євросоюзу реалізовують проект «Внесення питань змін клімату в управління вразливими екосистемами: природно-заповідні території Полісся».

Територія національного парку надзвичайно цінна для збереження природи у глобальному сенсі. Тут розташовано два водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення (так звані Рамсарські): заплави річок Прип’ять і Стохід, а також транскордонне водно-болотне угіддя Прип’ять — Стохід — Простир. Це унікальні місця оселення і міграції водоплавних птахів. Якщо в Україні понад 400 видів пернатих, то тут їх у різні часи фіксували в межах 230. Вражає, правда?

Відпочинок не для легкодухих

Нині тут раді туристам, які готові змінити вигоди цивілізації на принади неторканої природи. Хоч на масовість не претендують. Адже найважливіше — зберегти різноманіття флори і фауни, чимало представників яких тут червонокнижні: орієнтовно 44 види рослин і 84 види тварин.

Отож адміністрація парку для любителів екзотики розробила кілька маршрутів різної протяжності й наповненості. Бо тут однією річкою можна пройти їх кілька — так щедро вода помережила сушу. Звичайно, бажано із супроводом. А якщо і самостійно, то із застереженням адміністрації парку, щоб не шукати потім мандрівників серед десятків рукавів, русел, затонів, стариць, серед яких багато заболочених і піщаних островів. Бо такі доріжки тут знають лише місцеві. А щодо приїжджих, то навіть під час міжнародних змагань з екстремального водного туризму «Поліська регата» (щорічних перегонів на байдарках) ще не було такого, щоб екіпаж-другий не заблукав.

Стартуємо на моточовнах із Люб’язівського рекреаційного пункту водним маршрутом «Чарівний світ Полісся». Хоч загалом тут багато пропозицій. Треба тільки зайти на сайт і обрати. А ще краще — зателефонувати до адміністрації парку, щоб побажання і можливості мандрівників могли максимально врахувати.

Пішохідний туризм хоч і має розроблені маршрути, використовують його дуже рідко. Є екостежки завдовжки кілометр-два. Можна подорожувати велосипедом.

Охочих до сільського зеленого туризму теж ласкаво просять сюди. Про помешкання можна домовитися і з місцевими, і з адміністрацією парку, якій належать кілька агроосель. За ліжко-місце — у межах сімдесяти гривень на особу. Будиночки обладнані бойлером, є душова і туалет, передбачено можливість приготувати їжу — і всередині, і зовні, на відкритому вогні. Але головне — все це посеред природи, де час ніби зупинився, застиг, змушуючи це робити і подорожніх. Зізнаюся: споглядала цю красу вдень і від думки про те, який вигляд мають вечори біля водного плеса або перші промені сонця посеред недоторканої природи, перехоплювало подих.

«Десант» представників місцевих ЗМІ відкриває для себе принади Волині туристичної

«Все включено» по-поліськи

Заманух для «городських» тут багато. Наприклад, ми на власні очі переконуємося, про що то — у гречку скочити. По-справжньому, без підтексту. Бо у Люб’язі за парканом біля агрооселі — сибірська гречка, яка з кашею в нас на столі має тільки спільну назву. Про неї йдеться у відомій приказці. Там можна заховатися не те що людині, а навіть коневі, бо її висота — понад два метри.

А ще тут рай для тих, хто полюбляє посидіти з вудочкою. Бо водиться на території парку зо три десятки видів риб. І якщо пощастить, то обов’язково підчепите на гачок сома чи щуку.

Широкий вибір пропонують і для поціновувачів водного туризму, який тут найпопулярніший. Маршрути — і на байдарках, і на моточовнах. Наша 18-кілометрова мандрівка з моторчиком розрахована на день. Шлях — водне плесо посеред очеретяних стін, що впираються в небо, руслом посеред лісу.

«Тут рай для птахів», — наголошує директор НПП «Прип’ять — Стохід» Олександр Сащук. Переконуємося в цьому, коли за години подорожі кілька разів за хвилину то тут то там помічаємо різноманітних пернатих, які випурхують із заростей. Знаємо боброві загати, рослинність. Усе таке неймовірне, як і розуміння того, що це звичайний робочий день. Це казкова подорож, кожну секунду якої хочеш навіть не запам’ятати, а ввібрати в себе.

Окрім цього, бачимо природоохоронні заходи. Наприклад, дерев’яні будиночки на кшталт шпаківень, що називаються гоголятні. Гоголь — птах родини качиних, що живе в дуплах. Його чисельність через людську діяльність різко скоротилася. А ці штучні гніздівлі таки посприяли зростанню популяції. Робили тут і прихистки для хижих і водоплавних птахів. Подбали про місця гніздування для очеретянки прудкої.

Віталій Веремчук розповів і про боротьбу зі штучними загатами. Їх роками створювали місцеві, щоб без зайвих зусиль ловити рибу. А це перешкоджало міграції й провокувало чимало інших проблем. У часи повені це ускладнювалося ще й тим, що не було шляхів для відходу великої води. Отож люди гатили, а співробітники парку розбирали. І так день у день кілька років, доки місцеві не зрозуміли, що їм така робота економічно не вигідна.

І острів — не завжди острів

Перша запланована зупинка — урочище Бровець, або пташиний острів площею майже два гектари. Ним, щоправда, ця земля стає лише на час, коли приходить паводок. Пернатих тут багато. Як переконує наш гід Олександр Сащук, в урочищі майже 60 видів гніздівель. Але були й урожайніші роки. Для спостережень за царством пернатих нам вділили менше десяти хвилин. Ми вже з перших кроків мусили бути надобережними — пташиних кладок тут по кілька на метр квадратний.

Ще одна зупинка серед очеретяно-лісових джунглів — урочище Муравина. Тут особлива піщана гора. Хоч як наголошує Віталій Веремчук, то трохи заголосно сказано. Але для рівнинної Волині круча 15 метрів заввишки — то таки гора, з якої відкривається неймовірної краси краєвид на водне плесо.

Помічаємо на піщаному крутосхилі доріжки, що нагадують візерунок сердечок. То сліди черепах, які тут, на південному боці гори, залишили кладки. І одразу майже наживо спостерігаємо міжвидову боротьбу — директор парку показує нам лисячі сліди й місце, де були яйця, що стали поживою для хижака.

Кінцевим пунктом цієї мандрівки стало село Сваловичі. Унікальне поселення, де зливаються Прип’ять і Стохід. Тут працівники парку облаштували орнітологічний стаціонар. Щоправда, війна внесла корективи у науковий туризм. Бо гості з-за кордону, яких національний парк дуже цікавив у мирні часи, нині сюди не їдуть.

А ще серед проблем національного природного парку — недостатнє фінансування. Є потреба і в нових агрооселях, і в коштах на природоохоронні заходи й техніку, що сприятиме в роботі, й ще багато «і». Та попри труднощі, тут упевнені, що на край звернуть увагу доброчинці, які розуміють його унікальність і готові фінансово долучитися до збереження неповторної частинки Волинського Полісся. А поки що чекають на гостей, тішачись, що половина липня в них уже заброньована. Тож якщо надумали відпочити в національному природному парку «Прип’ять — Стохід», поспішайте.

PS. Сваловичі — унікальне поселення, де, як жартують місцеві, розвертаються ворони. Воно варте окремого матеріалу. Він ось-ось з’явиться на шпальтах нашого видання.