З початком Антитерористичної операції на сході свідоме українське суспільство поділилося на тих, хто безпосередньо зі зброєю в руках боронить територіальну цілісність країни, і на їхніх добровільних помічників. А з’єднувальною ланкою між ними стали волонтери. Про те, чим їм доводиться займатися, розповідає волонтер-координатор Полтавського батальйону небайдужих Наталія СВЯТЦЕВА.
— Наталіє Василівно, ваша організація при Свято-Успенському кафедральному соборі міста Полтави існує вже понад вісім місяців.
— Так, кістяк батальйону остаточно сформувався наприкінці травня. До нього увійшли: керівник — архієпископ Полтавський і Кременчуцький Української православної церкви Київського патріархату владика Федір і волонтери-координатори Наталія Гранчак, Наталія Чепела, Олександра Сиротенко, Ольга Ружицька і я. Розпочали ми з надання адресної допомоги полтавцям, які перебувають у зоні бойових дій. А вони там задіяні у п’яти військових формуваннях. Принагідно допомагаємо й іншим воякам, адже всі вони наші, рідні. Возимо допомогу по 6—8 тонн вантажу щотижня і по всій території охопленого війною Донбасу. Були в Луганську, Щасті, Станиці Луганській, Новоайдарі, Дебальцевому, Краматорську, Слов’янську, Авдіївці, Волновасі, Маріуполі, Кураховому, Донецьку, поблизу тамтешнього аеропорту, в Пісках.
Але основна робота волонтера — не їздити, а вивчати потреби бійців і збирати матеріальні ресурси. Потреби фронту нам добре відомі, тому у нас одні плетуть маскувальні сітки, інші готують супові й борщові напівфабрикати, закуповують медичні препарати, тактичну оптику. Таку координацію волонтерської роботи здійснюємо по всій області.
Щодо розподілу обов’язків волонтерів-координаторів батальйону небайдужих, то наприклад Наталію Гранчак ми жартома називаємо «наша материнська плата». Вона відповідає за основні фінансові надходження, звітність, за зв’язки із закордонними помічниками — українськими громадами Берліна, Мюнхена, Гамбурга, Англії. Наталія Чепела і Олександра Сиротенко відповідають у нас за зв’язки з військовими підрозділами, Олександра вивчає ще й постачальницький ринок. Ольга Ружицька опікується медичним забезпеченням, на ній також зв’язки з громадськістю. І мені є чим займатися. Номер мого телефону є у довідковій службі. Це постійна співпраця з людьми, які приносять, привозять благодійну допомогу, надають консультації військовим підрозділам, якщо їхні представники телефонують мені. Також супроводжую вантажі на схід. Ще мене іноді називають «черговий складу вихідного дня», бо я у вихідні, якщо є можливість, чергую в соборі на складі.
— Скільки за цей час ви перевезли вантажів у зону бойових дій і на яку суму?
— Приблизно 150 тонн на суму 2,5 мільйона гривень. Цією допомогою скористалися близько 20 військових підрозділів, з якими маємо безпосередній зв’язок. За одну поїздку, а це маршрут завдовжки 1,5 тисячі кілометрів, відвідуємо 4 бойові частини.
До речі, возити в зону АТО благодійну допомогу на власний страх і ризик без військового супроводу небезпечно. Можна втратити і вантаж, і навіть життя. А ще такі волонтери-відчайдухи наражають на небезпеку тих, до кого їдуть. Тому так важливо підтримувати контакти з командирами.
— На сході зараз морози. Чи забезпечені наші воїни теплим одягом і приладами обігріву?
— Теплими речами, термобілизною і «буржуйками» ми забезпечуємо їх із серпня. І я низько вклоняюся людям, які приносять гроші, на які ми можемо придбати теплий одяг і зимові спальні мішки. А також тим моїм землякам, які добровільно виготовляють прилади обігріву, закуповують їх. Дивом дивуюся, скільки у нас на Полтавщині таких майстрів, які й нині віддано продовжують робити те, що робили влітку і восени. І вони не опускають рук.
— Ви передаєте допомогу бійцям з рук у руки?
— Так, це для нас принципово. Щоб бути впевненими в тому, що ця допомога не опиниться потім десь на ринку. Адже ширяться чутки, що хтось там перепродує «гуманітарку». Це просто жахливо. На щастя, полтавці нам довіряють, передають усе, чим багаті. Найактивніші — пенсіонери: хтось шкарпетки приносить, хтось 20 або 100 гривень. Є й такі, хто по тисячі й більше гривень з пенсії жертвує. Тому величезна відповідальність — акумулювати ці матеріальні ресурси і правильно ними розпоряджатися.
— Страшно їздити туди, де стріляють?
— Уже ні. До стрілянини і вибухів ми звикли. Були моменти, коли через обстріли не могли виїхати з певних територій, тож ночували в розташуванні військових частин. Страшно у полон потрапити. Ось для цього й потрібен обов’язковий військовий супровід.
— Що під час останньої поїздки в зону АТО вразило найбільше?
— Те, як у наших захисників змінилися погляди. У них посилилася любов до всього українського, вони розуміють, чому вони там і що роблять.
Полтавський батальйон небайдужих надає не тільки матеріальну, соціальну, побутову допомогу, а й духовну. Сам владика Федір не раз бував на передовій і ночував з бійцями, пліч-о-пліч ніс разом з ними тягар їхніх турбот і негараздів. Розділяючи їхні труднощі, владика забезпечує їх тим, чого вони найбільше потребують. Наші вороги такої зброї не мають. У них немає дитячих малюнків, духовного підкріплення, в них немає людської щирості, волонтерської підтримки. А, повірте мені, це зброя, яка стовідсотково влучає в десятку.
— Що прогнозують вояки, чи скоро закінчиться війна?
— Відповідь на це запитання знає тільки сам Господь. Це випробування нам для чогось дане. Можливо, щоб ми згуртувалися і усвідомили: ми не хтось там, ми — українці.
Олександр ДАНИЛЕЦЬ,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Наталія СВЯТЦЕВА. Народилася у місті Полтаві. Закінчила Полтавський педагогічний інститут ім. в. Г. Короленка (спеціальність «учитель російської мови та літератури»), Київський інститут телерадіокомунікацій, Київську духовну семінарію. Працювала у школі, Полтавській телекомпанії «юта», з 1997 року — в оДтРК «Лтава». Нинішня посада — старший редактор телебачення, керівник редакції програм для дітей та юнацтва і дитячої студії телебачення «Разом». Заслужений журналіст України.
Ми в Google+