АКТУАЛЬНА ТЕМА.  Україна відстає від графіка інтеграції до внутрішнього ринку Євросоюзу в межах Угоди про асоціацію

Слова, винесені у підзаголовок, — це тривожний висновок, який зроблено в аналітичному звіті «Інтеграція у рамках асоціації: динаміка виконання Угоди між Україною та ЄС», підготовленому в межах проєкту «Громадська синергія». Його, нагадаю, реалізує Міжнародний фонд «Відродження» за фінансової підтримки Європейського Союзу із залученням експертів української сторони: Платформи громадянського суспільства Україна — ЄС та інших незалежних фахівців. Цей звіт з аналізом ситуації станом на червень 2019 року було презентовано на пресбрифінгу в Українському кризовому медіацентрі напередодні ХХІ саміту Україна — ЄС, що відбувся нещодавно в Києві.

У ньому експерти ґрунтовно проаналізували досягнення й перспективи приєднання нашої країни до різних секторів спільного ринку Європейського Союзу в межах Угоди про асоціацію. Зокрема й до цифрового, а також до ринку природного газу, електроенергії, промислових товарів, фінансових послуг, щодо пришвидшення експорту до ЄС завдяки спрощенню митних процедур. Загалом угода передбачає інтегрування до ринку ЄС у 14 секторах. На виконання необхідних умов у всіх цих секторах Україні відведено вісім років. Відлік розпочався 1 січня 2016-го.

«Отже, минуло три роки, відтак залишилося ще п’ять. Таким чином, — зауважив на брифінгу Дмитро Шульга, директор Європейської програми Міжнародного фонду «Відродження», — упродовж каденції Президента Зеленського і нового складу Верховної Ради Україна має інтегруватися в ринок ЄС у всіх секторах. Утім, відповідно до положень угоди, вже на сьогодні наша країна мала виконати умови в чотирьох секторах, натомість виконала лише у двох із них. Хоча навіть і щодо них немає рішень ЄС про відкриття ринку».

Обнадійливі кроки — у митній галузі

Як показав аналіз причин відставання темпів секторальної інтеграції України до спільного ринку ЄС від термінів, передбачених Угодою про асоціацію, існує контрастна динаміка в різних галузях. Інтеграція, скажімо у секторі державних закупівель, де-факто відбулася. Україна і ЄС відкрили ринки одне одному, навіть без ухвалення потрібних рішень Угоди про асоціацію, завдяки обопільній участі в угоді СОТ про державні закупівлі (угода GPA). На цифровому ринку через великий обсяг нововведень у праві ЄС Україна не може рухатися далі сама. Тож вона чекає висновків ЄС щодо шляхів виконання угоди у цій галузі. Річ у тім, наголошують експерти, що в багатьох секторах законодавство ЄС пішло значно вперед з часів завершення у 2011 році перемовин між Україною і ЄС щодо Угоди про асоціацію. А це потребує оновлення відповідних додатків до Угоди. І першим із них у 2019 році став Додаток XXVII стосовно енергетики. Оновлення потребують і решта, передусім Додаток XVII-3 про телекомунікаційні послуги.

Щодо справ у митній галузі, одній із найпроблемніших, то донедавна, за словами експертів, які брали участь у пресбрифінгу, був повний провал виконання зобов’язань з боку України. Народні депутати минулого скликання працювали неквапливо, накопичивши чималі «борги». Лише навесні цього року проголосували в першому читанні два довгоочікувані законопроєкти — №9532 і №7473, відтак почалося створення як окремої структури Державної митної служби. Прихід до влади партії «Слуга народу» й початок роботи нового складу парламенту в турборежимі показав обнадійливі результати в євроінтеграційному напрямі насамперед щодо врегулювання митних питань. 12 вересня Верховна Рада ухвалила в цілому законопроєкт №1082 «Про режим спільного транзиту та запровадження національної електронної транзитної системи», а 2 жовтня народні депутати 270 голосами підтримали в цілому законопроєкт №1048 «Про внесення змін до Митного кодексу України щодо деяких питань функціонування авторизованих економічних операторів». Обидва ці революційні для української митниці документи вже підписав Президент України.

Запровадження режиму спільного транзиту з ЄС (NCTS) — це передусім імплементація спеціального програмного забезпечення на митниці, яке дасть їй змогу працювати синхронно з митницями інших європейських країн. Бо, як зазначив Максим Нефьодов, голова Державної митної служби, «спільний транзит — це такий собі митний безвіз: із єдиним пакетом документів вантаж їде з Харкова до Лісабона через всі кордони. Швидше, дешевше і з меншими ризиками, ніж коли з однієї країни виїхали айфони, а в іншу в’їхала керамічна плитка». Адже саме законом №1082 встановлюються основні засади організації та загальний режим транзиту товарів через митну територію України, порядок і умови переміщення таких товарів у спільному режимі транзиту. Це дасть змогу зменшити кількість митних формальностей, необхідних для контролю за транзитним переміщенням, бо підприємства зможуть використовувати єдину митну декларацію та єдину гарантію для переміщення товарів від свого складу до складу контрагента. Ефект очевидний — відбудеться суттєве пришвидшення та здешевлення руху товарів.

Схвалення парламентом закону №1048 про функціонування авторизованих економічних операторів (АЕО) відбулося на виконання статті 84 Угоди про асоціацію між Україною і ЄС, відповідно до якої наша країна взяла на себе зобов’язання поступово адаптувати національне митне законодавство до митного законодавства Європейського Союзу. Це передбачає зокрема і впровадження в Україні АЕО.

Суть цієї програми, як пояснюють спеціалісти Міністерства фінансів, полягає у встановленні довірчих відносин бізнесу і митниці. Нині програми авторизованих економічних операторів уже реалізовано у 83 країнах світу. За даними ЄС, понад 80% усіх митних оформлень здійснюють підприємства, які використовують інструменти програми АЕО. Тому ухвалений парламентом місяць тому і підписаний Президентом законопроєкт не лише сприятиме підвищенню конкурентоспроможності українських підприємств на зовнішньому та внутрішньому ринках, а й розширить можливості в подальшій роботі Державної митної служби, що наразі реформується.

Анбандлінг Нафтогазу посилив позиції України

Автори дослідження «Інтеграція у рамках асоціації: динаміка виконання Угоди між Україною та ЄС», з якого ми почали розмову, вважають, що у 2019-му головним секторальним пріоритетом для відносин України і ЄС є і має залишатися в подальшому інтеграція нашої країни до внутрішнього ринку газу Євросоюзу. А вона передбачає повну лібералізацію українського ринку і забезпечення зміни схеми транспортування російського газу до Європи через Україну. Це чудово розуміють і в уряді Олексія Гончарука, і в парламенті. Їхня цілеспрямована і злагоджена співпраця в цьому євроінтеграційному секторі дала змогу законодавчо зробити все можливе, причому в досить стислий термін, щоб посилити позиції України в нинішньому важкому і вельми напруженому переговорному процесі щодо нового транзитного контракту з Газпромом. Цей новий контракт, зауважимо, укладатимемо вже не з монополістом Нафтогазом, а з відокремленою від нього новою юридичною структурою — незалежним оператором газотранспортної системи. Саме цього кілька років поспіль домагався від України ЄС в межах вимог Угоди про асоціацію та договору про приєднання до Енергетичного співтовариства.

Виконати ці та інші наші зобов’язання перед Євросоюзом і гарантувала Верховна Рада, ухваливши 31 жовтня (341 голос «за») довгоочікуваний закон про анбандлінг (розділення) Нафтогазу. Він передбачає демонополізацію цього держпідприємства: відокремлення транспортування газу від його видобування та постачання, створення окремої компанії «Оператор ГТС». Цей закон відкрив шлях до укладання угоди про транзит російського газу в ЄС з використанням української труби.

«Уряд робить усе можливе, щоб угода була підписана в максимально короткий термін, — сказав 1 листопада на засіданні парламенту Прем’єр-міністр України Олексій Гончарук. — Для цього потрібно було вирішити питання про анбандлінг НАК «Нафтогаз України». Учора парламент це зробив, коли схвалив закон №2239-1. Тепер працюватимемо за європейськими правилами. Це дає нам можливість апелювати до наших європейських партнерів, союзників і виступати спільною позицією на переговорах. Переговори тривають. Але з російською стороною у нас, м’яко кажучи, не найпростіші відносини».

Про це свідчать останні заяви президента РФ і голови Газпрому. Володимир Путін 31 жовтня закликав обнулити у газовій суперечці всі вимоги як з боку Нафтогазу, так і Газпрому, і розпочати транзитні відносини з чистого аркуша. А Олексій Міллер як одну з умов продовження поставок російського газу до Європи через ГТС України вимагає відновлення Києвом прямих закупок російського газу. Ситуація ускладнюється проросійською позицією правлячої коаліції ФРН, яка подала до Бундестагу проєкт закону, покликаний імплементувати в німецьке законодавство Газову директиву ЄС, причому в такій редакції, яка дозволить виключити «Північний потік-2» з-під юрисдикції законодавства ЄС.

З цього приводу Єгор Божок, заступник міністра закордонних справ України, за інформацією Укрінформу, чітко заявив: «Наша позиція дуже проста: можливе рішення Бундестагу в обхід правил ЄС щодо енергетичної лібералізації створить руйнівний прецедент для ЄС як інституції та його енергетичної безпеки». Тверду позицію займає і керівництво Нафтогазу. Виконавчий директор цієї компанії Юрій Вітренко теж висловився однозначно: «Якщо Газпром і політичне керівництво Росії справді хочуть почати відносини щодо транзиту з чистого аркуша, то контракт з відокремленим оператором — саме такий варіант… І це не означає, що Нафтогаз відмовився від своїх вимог за рішенням арбітражів щодо транзиту газу».

Якими будуть підсумки транзитних переговорів, чекати залишилося недовго.

Коли отримаємо промисловий безвіз і відкрите небо

Так склалося, що коли в Брюсселі тривали важкі транзитні переговори, там відбулося і П’яте засідання Комітету асоціації Україна — ЄС. За результатами засідання та численних двосторонніх зустрічей, як повідомила голова української делегації Юлія Гаряча, в.о. генерального директора Урядового офісу координації європейської та євроатлантичної інтеграції КМУ, «ми вийшли на повне порозуміння щодо пріоритетів, над якими працюватимемо спільно з партнерами». Дмитро Кулеба, віцепрем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, деталізував деякі напрями такої співпраці з колегами: «Головне, чого ми прагнемо і в чому нас підтримують наші європейські партнери, — повідомляє сайт МЗС, — це пришвидшення інтеграції з ЄС у тих сферах, де її відчують українські громадяни та український бізнес. Хочемо якнайшвидше отримати промисловий безвіз (через укладання угоди АСАА. — Авт.) для українських промислових товарів, спрощення митних процедур та умов ведення бізнесу, наближення наших ринків та основних сфер життя до європейських норм і правил… Ми сподіваємося якнайшвидше зустріти в Києві місію оцінювання ЄС з питань АСАА».

Як пояснюють фахівці, угода АСАА (Agreement on Conformity Assessment and Acceptance of Industrial Products), яку ми прагнемо підписати з ЄС як документ про оцінювання відповідності та прийняття промислової продукції, — це спосіб усунення технічних бар’єрів у торгівлі між Україною і ЄС. «Передбачається, — пише експерт Дмитро Луценко у статті «Вигоди укладання АСАА», — що в охоплених цією угодою секторах українські експортери зможуть маркувати свою продукцію знаком СЄ та вільно продавати її на ринках Євросоюзу без додаткової сертифікації ЄС. Також без додаткової сертифікації до України можна буде вільно завозити та продавати виготовлену будь-де продукцію, марковану знаком відповідності СЄ. Це полегшить життя імпортерам в Україні та зменшить контрабанду».

На жаль, питання укладання угоди АСАА між ЄС та Україною вочевидь затягнулося. Ще в грудні 2005 року, тобто задовго до початку переговорів про майбутню Угоду про асоціацію, Україна та ЄС підписали План дій з підготовки до Угоди АСАА.

На переконання авторів ґрунтовного аналітичного дослідження «Інтеграція у рамках асоціації: динаміка виконання угоди між Україною і ЄС», на яке я вже посилався, «стан виконання Україною свого «домашнього завдання» дозволяє укласти угоду АСАА, отримати «промисловий безвіз». Але ЄС не дає сигналів про близькість цієї перспективи».

Незабаром, як повідомив Дмитро Кулеба, у Брюсселі відбудеться засідання Ради асоціації Україна — ЄС. Там наша сторона має намір порушити питання і щодо Угоди АСАА. Це було темою обговорення і під час п’ятого засідання Комітету асоціації Україна — ЄС. Сторони домовились «докласти зусиль щодо результативного проведення майбутнього засідання Ради асоціації» для сприяння секторальній інтеграції України до ЄС у певних сферах. Обіцяно сприяння започаткуванню переговорного процесу щодо «промислового безвізу» — Угоди АСАА. Точнішим було б слово «поновленню», адже, нагадаю, такі переговори відбувалися ще 14 років тому.

Поки що тішить єдина можлива реальність: обіцяне підписання «Спільної авіаційної угоди», на яку сторона ЄС погодилася 5 листопада в Брюсселі під час п’ятого засідання Комітету асоціації Україна — ЄС. Про це повідомляє сайт МЗС. Якщо йдеться про підписання Угоди «Про Спільний авіаційний простір (САП) з ЄС», так званий договір про відкрите небо з Євросоюзом, то це чудова новина. Бо за 25 років незалежності ми не змогли цього зробити, що значною мірою стримує і залучення до галузі іноземних інвестицій, і прихід на наш ринок нових авіакомпаній. Адже САП — це зона вільної торгівлі для авіації. Без такої лібералізації ринку авіаперевезень неможливо забезпечити реформування та розвиток авіаційного транспорту України за світовими стандартами.