Родина Касяненків жила на одній із казбетських (народна назва мікрорайону) вулиць повітових Черкас. Такими вони були наприкінці 1880-х років.
У сім’ї Івана Касяненка виховували трьох синів, які згодом один за одним закінчили місцеву гімназію й стали студентами Київського політехнічного інституту. З юних літ брати захопилися повітроплаванням, жадібно черпаючи відомості про перші польоти німця Лілієнтала, американських братів Райтів, французів Вуазена, Фармана, Блеріо та інших, мріючи про завоювання повітряного простору.
Старший із братів Євген ще 12-річним 1900-го задумав збудувати літак, і з дитячої наївності, начитавшись газет, дав оголошення в одну з київських: «1000 рублів шукаю для побудови аероплана власної конструкції. Той, хто позичить, матиме добрий зиск. Є. Касяненко». Але, звичайно, меценатів із числа товстосумів не знайшлося, хоч оголошення друкували кілька разів.
Зрештою брати створили перший у Черкасах планерний гурток, збудували планер, на якому здійснювали недалекі перельоти з дніпровських схилів. Планер важив усього «пуд і десять фунтів» (близько 20 кг), за поверхнею головних планів був розміром 15 кв. м, а коштував майже 20 рублів.
Хоч на той час було відомо вже чимало моделей літальних апаратів, брати захотіли збудувати літак власної конструкції. Для цього потрібні були неабиякі кошти. Оскільки меценати не відгукувалися, залишався єдиний вихід: будувати літак за власні заощадження.
Поштовхом стало організоване 29 жовтня 1909 року Київське товариство повітроплавання з ініціативи професора КПІ М. Делоне. Його членами стали студенти і викладачі інституту, серед них і брати Касяненки. За п’ять років у товаристві було створено понад 30 типів літальних апаратів.
23 травня 1910 року професор КПІ князь О. Кудашов на літаку власної конструкції і побудови пролетів кілька десятків метрів. Це був перший політ в Україні.
Із червня цього самого року студент КПІ І. Сікорський (майбутній батько гелікоптерів) на Куренівському аеродромі під Києвом на першому вітчизняному моноплані піднявся на висоту 15—20 метрів і пролетів значну відстань.
Упродовж літа 1910 року на подвір’ї Касяненки споруджували майбутній літак. Це стало помітною віхою у вітчизняному повітроплаванні. Подивитися на диво братів збирався чи не весь загал Черкас. За свідченнями М. Ляховецького, у його архіві зберігся унікальний документ — оригінал акта на двох аркушах. На пожовклому папері — рядки вицвілими чорнилами: «1910 року серпня 31-го дня о 6 годині 45 хвилин вечора ми, що нижче підписалися, склали цей акт у поданому нижче. На військовому плацу м. Черкаси Київської губернії було проведено пробу апарата-біплана системи бр. Касяненків (вони збудували у Черкасах)».
Двигун на літаку був потужністю в 15 кінських сил з переднім рулем висоти, зі стабілізатором і кілем направлення на хвостовій фермі. Матеріал — бамбук, деревина й полотно. Перед сидінням був додатковий костиль з невеличким колесом напроти капотування. В акті зазначено, що «пропелер виготовили бр. Касяненки». Акт підписали студент Київського комерційного інституту М. Хоменко і службовець залізничної станції Черкаси І. Гродзов.
Саме про Євгена Касяненка як головного конструктора «Касяненко-№1» (так літак увійшов в історію авіації) вказано в журналі «Автомобільне життя й авіація» 1924 року. Його другий літак «Касяненко-№1-біс» був з деякими доробками, побудований і випробуваний влітку 1911 року в Черкасах.
А вже наступний тип літака «Касяненко-№3» був двогвинтовим біпланом з «оживленими крилами», про які ще в листопаді 1911 року Євген Касяненко зробив доповідь у повітроплавальному гуртку КПІ. Здатність у польоті змінювати кут нахилу крил стала новинкою у тодішньому повітроплаванні.
Улітку 1913 року на Куренівському аеродромі в Києві вони збудували свій четвертий літак. Це був невеличкий завважки 175 кг літальний апарат — моноплан з «оживленими крилами» і двигуном 15 кінських сил. За конструкторськими якостями він вийшов значно досконалішим, ніж попередні. Однак малопотужний двигун моноплана давав змогу підніматися лише на 30—40 метрів.
«Касяненко-№5» брати-винахідники збудували влітку 1917 року в Києві. Тривалість польоту вже сягала 2,5 години з вантажем до 175 кг.
Брати були насамперед патріотами. Іван Касяненко під час Першої світової війни був старшим авіамеханіком у загоні капітана П. Нестерова. Після жовтневого перевороту став комісаром 143-го полку, згодом очолив електричний відділ вищої ради народного господарства, а з 1928 року його було призначено головою і директором-розпорядником Українського товариства повітряних сполучень «Укрповітрошлях».
Андрій Касяненко у 1920-х роках очолював правління Товариства авіації та повітроплавання України і Криму, потім — президію цк Теравіахіму України, був редактором журналу «Аерохем».
Найталановитішим із братів був старший Євген. З його творчими думками рахувалося багато конструкторів України, він був знайомий з усіма творцями літаків у країні на той час, із деякими дружив, листувався.
Перед Першою світовою війною, влітку 1914 року, Євген Касяненко запросив друга Ігоря Сікорського до Черкас, де той на власному літаку на Митниці демонстрував для черкасців польоти, а декого навіть катав.
Євген Касяненко був українським соціал-демократом, входив до складу Центральної Ради УНР.
Життя братів Касяненків обірвалося трагічно: всі вони стали жертвами сталінських репресій у 1937—1938 роках.
Для багатьох вітчизняних авіаконструкторів плідна творча діяльність братів Касяненків стала гідним прикладом подвижництва і школою творчого пошуку. А Черкаси, безперечно, мають пишатися і знати тих, хто творив історію.
Отож і увічнити пам’ять братів у назві вулиці було б вельми доречно.
Ми в Google+