У дощ, сніг чи літню спеку крокує вулицями Стебника, що біля Дрогобича на Львівщині, ця жінка. За сорок чотири роки сумлінної праці Єфросинія Тиць, певно, здійснила дві навколосвітні подорожі. Подобається пані Розі, як її звикли називати знайомі, своя професія. Коли в сімдесятому році закінчила будівельне училище, відразу пішла працювати поштарем у відділення поштового зв’язку «Стебник» Центру поштового зв’язку №3. Так стала будівельником людських контактів, таким собі будінформцентром.
Толерантна людина, приязна у спілкуванні, щира в контактах. На своїй дільниці вона знає всіх пенсіонерів, одиноких людей, котрим потрібна допомога, і до всіх ставиться чуйно. Знає, кому запропонувати конверт, листівку, а кому допомогти написати листа рідним. Водночас зі знаками поштової оплати продає товари народного споживання та періодичні видання. Навіть свій метод упровадила: роздрукувала прейскуранти товарів і клієнтам пороздавала. Як щось замовляють, то записує в спеціальний зошит — наступного дня замовлення вже виконано. Сервіс! За все це люблять і поважають Єфросинію Павлівну мешканці Стебника. Старші чоловіки при зустрічі поважно кланяються, торкаючись капелюха.
— Доброго дня, Розо Павлівно! Що у світі нового?
Жінки зупиняють слівцем перекинутись, малеча біжить назустріч, лементуючи, як та зграя горобців. Кожному пані Єфросинія знайде що сказати.
Така вона, Єфросинія Павлівна, жінка-листоноша від Бога, яка на запитання, чи тяжко з віком працювати, чи не манить тиха пенсійна пристань, відповіла не роздумуючи: «Це моє життя, і без нього я себе не уявляю».
Василь ПРУХНИЦЬКИЙ
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+