На українській Луганщині діють 35 міських і районних ветлікарень, а також 12 лабораторій, де працює велика армія фахівців. Але їх щоденну роботу важко назвати буденною, особливо у прифронтових районах. Роботу завідувача Станично-Луганської ветеринарної ділянки Наталії Титаренко не зупинили ні обстріли, ні брак світла та зв’язку навіть у найгарячішому для Луганщини 2014 році.

«З одного боку, 2014-го люди тікали якнайдалі від обстрілів і кидали чотирилапих друзів. У нашій Станиці раптом стали безхатьками й неприкаяними дуже багато породистих собак. Хазяї просто так випускали навіть корів. А свійської птиці, що стала нічийною, і зовсім було не злічити, — згадує Наталія Миколаївна. — З іншого — до мене на прийом ішли люди, які під час обстрілу разом із тваринами ховалися в підвалах. Одна жінка привела песика, який захворів на пироплазмоз. Вона пояснила: «Це не просто собака, це брат мій по крові». Розповіла, що з ним ділила останній шмат хліба».

Так і записали в журналі прийому пацієнтів: «Друг по крові». Тваринний світ такий самий, як і людський.

Як стають отакими Айболитями? Мама працювала в тутешній лікарні, і в дитинстві маленька Наталка часто приходила до неї на роботу, бо любила тварин. Подорослішала,  закінчила профільний виш і знайшла роботу ветеринара в Донецькій регіональній службі державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті.

Наталія Титаренко з пацієнтом. Фото з особистого архіву Наталії ТИТАРЕНКО

У найгарячіший 2014 рік Наталія Титаренко не закривала свого робочого кабінету. І на виклики до хворих собак чи корів виїжджала навіть тоді, коли у прифронтовій Станиці Луганській ще діяла комендантська година.

Історії підопічних може розповідати довго. А пацієнти у неї не тільки чотирилапі, а й крилаті.

Одного ранку місцевий житель, повертаючись уранці з риболовлі, побачив, що лелека заплутався в електричних дротах і зазнав сильних травм. Фахівці кажуть, що таке часто трапляється з чорногузами і нерідко закінчується їхньою загибеллю. Однак цього разу пташці пощастило: її знайшли і одразу зателефонували ветеринарам.

«Ми забрали птаха у важкому стані, у нього був шок, пошкодження м’яких тканин крила, він втратив багато крові», — згадує Наталія Титаренко. У лікарні лелеці зашили рану і зафіксували крило. Годувати доводилося поживними розчинами, хоч станичники приносили ласощі — свіжу рибу. За кілька днів птах став на ноги, однак не вижив.

А ось історія собаки, якого у Вільховій підібрали військові, значно оптимістичніша.

«Собаці було понад десять років, він мав рани і виразки. Я обробила рани, показала, як лікувати, дала мазь. А сама думаю: як солдати з ним упораються? За місяць навідалася. Усі рани загоїлися, шерсть відросла шовкова, блискуча. Виходили песика. Тепер він від рятівника ні на крок не відходить».

Наталія Титаренко задоволена своїм чималеньким господарством. Каже, що дуже допомагають волонтери: завдяки їм немає проблем із шовним і перев’язувальним матеріалом. Уже після гарячої стадії бойового конфлікту в операційній зробили ремонт.

«Є у нас клітка для перетримання тварин. У ній залишаються хворі, якщо люди не можуть за ними доглядати. В нашій операційній хто тільки не жив: і баран, якого покусали вовки, і різні собаки. Якось упав сокіл, у якого пішла кров із дзьоба. Підібрала, виходила, і він знову злетів», — розповідає Наталія Титаренко. Щодня ветлікар на посту рятує братів наших менших.

Іванка МІЩЕНКО
для «Урядового кур’єра»