Зазвичай пасажирів ставлять перед фактом, повідомляючи, що з такого-то числа підвищено тарифи на проїзд у певному виді транспорту. Мовляв, перевізник потерпає через низьку вартість квитків, підвищення цін на пальне та запасні частини, знецінення національної валюти тощо. А те, що потерпає пасажир, і чи є у нього кошти, щоб сплатити за новими тарифами, мало кого цікавить. У кращому разі проводять формальні громадські слухання, які на заздалегідь прийняте рішення аж ніяк не впливають.

Проте варто зазначити, що правові механізми впливу таки є. Оскільки контроль за діями органів влади та місцевого самоврядування під час встановлення ними цін і тарифів здійснюють органи Антимонопольного комітету шляхом погодження відповідних проектів рішень, то скаржитися можна саме сюди. Хоч до повноважень комітету належить лише погодження порядку встановлення тарифів, а не їхніх розмірів. Згідно з частиною дев’ятою статті 6 Закону «Про автомобільний транспорт», органи місцевого самоврядування формують мережу міських автобусних маршрутів загального користування і здійснюють у межах своїх повноважень контроль за дотриманням законодавства у сфері автомобільного транспорту на відповідній території.

Отже, встановлення обгрунтованості розміру тарифів на перевезення пасажирів автомобільним транспортом належить до компетенції відповідних органів державної влади та місцевого самоврядування, які мають усі необхідні засоби впливу на перевізників міських автобусних маршрутів загального користування. 

У разі невиконання регуляторами їхніх функцій громадяни та суб’єкти господарювання мають право звертатися з відповідною заявою до  Антимонопольного комітету. Його територіальні відділення  в межах компетенції досліджують питання дотримання законодавства про захист економічної конкуренції під час зміни тарифів на такі послуги. І якщо виявляють факти антиконкурентних узгоджених дій під час підвищення  тарифів чи встановлюють ознаки зловживання монопольним  становищем на ринку, штрафують порушників.