Житель Краматорська повернувся зі столиці й дуже емоційно ділився враженнями від зустрічі з деякими земляками, яких, за його словами, там «аж кишить». «Що за люди? — обурювався він. — Хоч кілок їм на голові теши!..» Виявляється, зустрів давнього знайомого, який ще навесні тимчасово перебрався туди з Донецька. «Цей йолоп мені почав такі проросійські дурниці верзти про Краматорськ, немов це не я, а він пережив там окупацію і визволення. Я аж розгубився: провокує чи придурюється? З’ясувалося: «підкований» землячок щоранку бігає до станції метро, де безкоштовно роздають відому газетку — пропагандистський рупор Кремля. І це в Києві, де є безліч інших джерел інформації! Що ж тоді казати про жителів Донбасу, які, вражені антиукраїнським пропагандистським вірусом, і досі на біле кажуть «чорне» і навпаки…»

Поребрик —  це «ісконно» донбаський бордюр?

Ситуація у визволених від бойовиків самопроголошеної «ДНР» населених пунктах Донеччини нагадує рядки класика української літератури Володимира Сосюри, чиє дитинство і юність у роки громадянської війни минули саме тут — на Донбасі. Пам’ятаєте? «Бій відгримів. Жовто-сині знамена затріпотіли на станції знов. І до юрби полонених…» Втім, стоп. У нашому випадку йдеться не про дещицю донедавна озброєних опонентів, а про велику кількість мирних жителів, які колись майже добровільно здалися у полон певним стереотипам і тепер неохоче від них звільняються. Це підтвердило й вивчення громадської думки, проведене наприкінці минулого, найважчого і для багатьох взагалі трагічного року.

Фонд «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» та соціологічна служба Центру Разумкова протягом 5 днів провели опитування жителів Краматорська і Слов’янська (по 500 осіб), запропонувавши їм висловити власну точку зору на ситуацію в регіоні. До речі, попри близьке сусідство пунктів (між містами 15 кілометрів) та схожі поневіряння — побували під владою «ДНР», відповіді на окремі запитання дуже різні. «Нам спершу це було не зрозуміло, — зізнається директор Фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» Ірина Бекешкіна. — Значно зрозуміліше стало тільки після спілкування з місцевими людьми, які добре знають тутешнє життя».

Як відомо, Слов’янськ і його жителі стали найпершими жертвами гібридної війни, розпочатої носіями не тільки сучасного озброєння, а й зроду не вживаних у цих місцях акценту та слів: російські зайди «прокололися», називаючи бордюр поребриком. І навіть попри очевидну присутність тут росіян, лише 33% опитаних слов’янців називають Росію стороною конфлікту в Україні. 35% (!) взагалі так не вважають, а решта 32% не можуть сформулювати однозначної відповіді. У Краматорську, щоправда, участь росіян у збройному конфлікті побачили більше — 49,5%. А в те, що між Україною та Росією розгортається війна, вірять тільки 26% слов’янців (краматорців — 43%).

«Я можу зрозуміти багатьох земляків, які брали участь в опитуванні, — коментує для «УК» корінний житель Краматорська. — Люди просто не вірять і не хочуть вірити, що між нашими донедавна братніми народами може початися війна. Їх у цьому не переконали навіть обстріли з усіх видів російської зброї, яку сюди й досі везуть через аж занадто «прозорий» кордон, та загибель людей від рук російських ополченців. Багатьом донбасівцям легше повірити в те, що озброєні росіяни з’явилися тут на противагу найманцям з Європи чи США, яких, зрозуміло, тут ніхто ніколи не бачив. Хоча від розповідей «правдивих» ЗМІ про бойовиків-поляків, прибалтів чи взагалі чорношкірих американців у нас аж вуха попухли».

Як тебе не «любити», Києве вже не мій?

Що ж, цинічна пропаганда таки далася взнаки. У це навіть важко повірити, але 36% жителів Слов’янська, який побував під окупацією не «бандерівців» чи головорізів «Правого сектору», а проросійських бойовиків під орудою громадянина Росії Ігоря Гіркіна-Стрєлкова, перекладають провину за все, що відбулося, на… США. А ще більше — 37% — крайнім вважають Майдан, який, вони переконані, розколов Україну. «Сперечатися з цими людьми марно, — каже житель Слов’янська. — Запитую декого: ось всі ми тут вільно розмовляли російською мовою, і хіба хтось приїхав сюди з Майдану і забороняв це робити, погрожуючи зброєю? Ні! Навпаки, прибули представники протилежних сил: брутально захопили приміщення влади, міліції, СБУ, позривали українські прапори, кидали в підвали і розстрілювали українських активістів… Погоджуються, але все одно «валять» все на кого завгодно». Найбільш винними за збройний конфлікт чи проведення АТО тут вважають нинішню владу України — 77% респондентів у Слов’янську і 68% у Краматорську. Втім, перепало і донедавна «своїм» висуванцям: режим донецького екс-президента та його оточення — «донецьке земляцтво» при владі звинувачують у Слов’янську та Краматорську відповідно 47% та 38% опитаних.

Взагалі «люта любов» до офіційного Києва є фірмовою особливістю донеччан. Протягом багатьох років їм наполегливо втовкмачували про Донбас як «годувальника України», «дармоїдів» з інших областей та найбільше втілення зла — столицю, де, мовляв, ніколи не вміли чи не хотіли цінувати регіон. За інерцією владний Київ продовжували лаяти навіть після «великого переселення» донецьких, тобто коли найголовніші посади там посіли вихідці із цього регіону. Тоді здавалося, аж тепер нарешті Донеччина почне розв’язувати застарілі економічні й соціальні проблеми і заживе на заздрість сусідам. Однак символами «своєї» влади стали руїни в депресивних шахтарських містах і селищах та розкіш на межі здорового глузду в помешканнях колишніх президента, генпрокурора та інших владних земляків.

«Звичайно, немає підстав ідеалізувати Київ у відносинах із Донбасом, але звалювати всю провину за жахіття, яке трапилося, — це, мабуть, занадто, — каже жителька Слов’янська. — Я особисто не в захваті від багатьох представників столичної влади, та все-таки порадила б землякам не забувати про об’єктивність. А то виходить, що владний Київ може бути відносно хорошим, поки «наш» і поки там керують донеччани. А коли вони повтікали з посад чи їх звідти витурили, то столиця враз стала поганою і у всьому винною…» Втім, від столичної влади респонденти не відхрещуються — 84% опитаних в обох містах вважають відповідальними за відбудову Донбасу Президента України, Кабмін і всю центральну владу. «Це трохи схоже на шлюб за розрахунком, — іронічно каже моя співрозмовниця і додає вже серйозніше: — Або взагалі на продажну любов. А щодо тих, хто найбільше причетний до руйнувань і загибелі мирних людей, схоже, ставлення тут майже класичне: б’є — значить любить…»