Творчість — чи не найкраща терапія від усіх життєвих негараздів. Для молодої майстрині з містечка Вишневого, що на Київщині, Валентини Пересади заняття з вишивки стало не лише розрадою у повсякденні, а й порятунком від проблем зі здоров’ям. При народженні лікарі констатували у неї церебральний параліч. І хоч ноги через хворобу заважають нормально пересуватися, зате руки творять справжні дива.
У Валентини це перша персональна виставка картин, створених за допомоги нитки й бісеру, що відбулася за ініціативи Народної академії творчості інвалідів у приміщенні Бібліотеки для дітей ім. Наталії Забіли. Художниця назвала її «Натхнення душі й серця», адже кожна представлена робота створена з великою любов’ю, тому картини випромінюють життєдайну енергетику. Вона вишиває світлі образи храмів, чудові квіти, тендітних пташок.
Цікавість до вишивання у Валентини проявилась ще з третього класу. Тоді доля звела її з педагогом Емілією Борисівною Кулініч, котра вела заняття з рукоділля у місцевому центрі творчості. Вона відкрила Валі дивний світ мистецтва. Дівчинка так захопилася вишивкою, що попри труднощі у пересуванні не пропускала жодного заняття, виконувала всі завдання. Брала участь у шкільних та районних виставках, конкурсах і фестивалях дітей-інвалідів. Усі шкільні роки вчителька була поруч, навчала і виховувала впевненість у собі. Вони й донині зберігають дружні стосунки.
— Я пишаюся тим, що моя улюблена учениця досягла успіхів у своїй майстерності, — сказала під час презентації виставки Емілія Борисівна. — Безперечно, вона дуже талановита, але якби ви знали, як їй було важко оволодівати цим видом рукоділля.
Водночас багатьом дітям з інвалідністю потрібна професійна допомога у розкритті й розвитку їхніх талантів. На жаль, у нашій державі на них часто не звертають уваги і через недосконалість соціально-освітніх програм педагоги не мають змоги з ними займатися.
На виставці також були представлені й інші вироби вишивальниці. Приваблювали розмаїттям українського орнаменту рушники та серветки. Та й власноруч вишита яскраво-жовтими соняхами сорочка, в яку була вбрана авторка виставки, — справжній витвір мистецтва.
Над однією роботою, приміром, картиною, Валентині доводиться працювати по кілька місяців, усе залежить від складності сюжету. Загалом в її арсеналі вже майже сто виробів, деякі з них продаються.
Попри складнощі в пересуванні, дівчина веде активний спосіб життя. Донедавна була постійною учасницею фестивалю для обдарованої молоді з особливими потребами «Повір у себе». Там вона знайшла друзів, з якими постійно спілкується. Ось тільки, щоб кудись дістатися, Валі потрібна допомога. І тут найперший помічник — мама.
— Спокій нам лише сниться, — усміхається Тетяна Михайлівна. — Валя ніколи не хотіла відставати від своїх однолітків. А вона навчалася у звичайній школі, хоч її брати туди спочатку не бажали. Це сьогодні впроваджують інклюзивну освіту, а двадцять років тому про таке й не чули. Та мені вдалося умовити директора.
Я щаслива, що Валентина знайшла собі улюблене заняття. Але проза життя показує, що за це не проживеш, як і за мізерну пенсію, яку вона отримує як інвалід. Ми, батьки, працюємо і допомагаємо як можемо. Однак бажано, щоб влада більше піклувалася про таких людей.
Ми в Google+