Образ Нунчі — «простої продавчині овочів, першої красуні і найкращої танцюристки кварталу» — запав у душу актриси Дніпропетровського академічного театру російської драми ім. М. Горького Наталії Новостройної ще коли вона була студенткою театрального училища. Однак за 30 років роботи у театрі зіграти роль цієї неординарної жінки якось не випадало — акторська професія залежна… І ось, нарешті, все склалося. Завдяки власній наполегливості, допомозі друзів і, напевно, зірок на небі актрисі вдалося здійснити мрію і показати на сцені своє оригінальне бачення відомого класичного твору. Вистава відразу стала подією у театральному житті Дніпропетровська.
Як нині змусити глядача дивитися Горького? На думку Наталії Новостройної, тільки коли все «заквашено» по-справжньому, коли є емоції і почуття, коли знайдені нові цікаві форми подачі матеріалу. Все це в її «Нунчі» є. Вистава сприймається на одному диханні, глядач співчуває головній героїні, коли їй гірко і сумно, радіє разом із нею. Постановка одноактна, триває без перерви понад годину. І весь цей час Наталії Новостройній, яка майже одна грає виставу, вдається тримати увагу залу. Допомагають їм слухати історію Нунчі молодий хлопець Умберто (Дмитро Стоян, другокурсник Дніпропетровського театрально-художнього коледжу), відео на великому екрані та пристрасне, запальне фламенко.
«Танець у мене — не вставні номери, танець просуває сюжет, — розповідає Наталія Новостройна, яка не тільки виконує дві головні ролі, танцює і співає, а ще й виступає як автор і режисер постановки. — З екраном маю справу вперше, тож спочатку було дещо складно працювати. Дуже допоміг мені у цьому телевізійник, музикант і відеооператор Геннадій Малолєтній, без якого не було б такого прекрасного відео- та аудіоряду — а це половина вистави. Хореограф Гана Рожко поставила для вистави фламенко, а перекладач Олена Сідаш зробила для пісні моєї героїні транскрипцію сицилійського діалекту. Питаєте, чому іспанське фламенко в «Казках про Італію»? Таке моє режисерське рішення. Погодьтеся, цей танець краще за італійську тарантелу передає конфлікт, пристрасті й напругу у стосунках Нунчі та її доньки Ніни, про які йдеться у творі Горького».
Народжувався спектакль два роки у непростих умовах. Про те, як це відбувалося, можна писати окрему історію. Проект спочатку задумувався як телевізійний і на іншому майданчику. Та низка подій привела «Нунчу» саме на театральну сцену. Прем’єра відбулася як бенефіс Наталії Новостройної до 30-річчя її театральної діяльності. Після перегляду глядачі стояли в черзі до книги відгуків, щоб поділитися своїми враженнями.
І хоч «Нунча» збирає повні зали, нею дуже … невдоволена буфетниця: нема антракту — нема виторгу. По секрету скажу, що авторка проекту вже придумала, як зробити виставу двоактною. До речі, щоразу «Нунча» виходить різною, вона продовжує процес свого творчого становлення і розвивається як живий організм.
Ми в Google+