Юрій ТУНИЦЯ, академік НАН України для «Урядового кур’єра»

Своїми міжнародними екологічними ініціативами та адекватними конструктивними діями Україна показала, що має право на свій голос у розв’язанні глобальної проблеми екологічної безпеки. Вона, поза сумнівом, вписалася в когорту повноцінних європейських держав. Тому якщо йдеться про рівноправне партнерство з ЄС, то, гадаю, ми маємо не лише виправдовуватися, займаючи постійно оборонну позицію, а й домагатися свого.

По-перше, Україна не отримала ні від Росії, ні від ЄС належної економічної компенсації за добровільну відмову 1996 року від третього в світі за розмірами арсеналу ядерної зброї. А це безпека всіх держав. І достойний приклад. Шкода, що його не поспішають наслідувати інші держави, які володіють атомною та хімічною зброєю.

По-друге, Україні не компенсовано економічних втрат від припинення роботи Чорнобильської АЕС, яку було закрито 2000 року, і не надано  допомоги на ліквідацію наслідків катастрофи. Це також міжнародна безпека.

По-третє, наша держава довела послідовність своєї зваженої зовнішньої політики в екологічній сфері тим, що пропозиції України і ЄС до саміту Землі зі сталого розвитку «Ріо+20», який відбувся торік у червні в Ріо-де-Жанейро, повністю збіглися. На цьому форумі я став свідком яскравої промови Франсуа Олланда, вже третього президента Франції, який до пізньої ночі переконував учасників підтримати пропозицію Європейського Союзу щодо заснування на базі Програми ООН з довкілля Світової екологічної організації. Упродовж 2003—2011 років до цього закликали світову спільноту і два попередні президенти Франції — Жак Ширак та Ніколя Саркозі.

Не всі знають, що ця французька пропозиція є інституційною складовою послідовних українських ініціатив щодо створення Екологічної Конституції Землі (ЕКЗ) — глобального економіко-правового акта екологічної безпеки і сталого розвитку цивілізації. Перша (дефінітивна) частина концепції ЕКЗ повинна відображати норми, стимули та санкції, потрібні для досягнення цілей сталого розвитку, а друга (інституційна) — права, обов’язки та умови ефективного функціонування Світової екологічної організації (СЕО) та інших органів контролю за дотриманням виписаних у першій частині норм. Обидві частини є нерозривними і становлять єдине ціле. Інституційна частина цієї ідеї (СЕО) без виписаного в дефінітивній частині мандата для своєї діяльності втрачає сенс.

А найважливіше те, що цю унікальну ідею в її цілісному вигляді, тобто дефінітивну й інституційну частини, проголошували вже (перед трьома французькими президентами і паралельно з ними) також три президенти України — Леонід Кучма, Віктор Ющенко, Віктор Янукович. 

Інша річ, що з причини глибоко укоріненої в сучасному суспільстві меркантильної психології шлях до визнання життєво важливої ідеї Екологічної Конституції Землі буде ще довгим і важким.

Саме вона, психологія homo economicus, була головною причиною того, що делегації США та деяких інших країн запропонували видалити з тексту проекту Підсумкового документа Конференції «Ріо+20» параграфи з пропозиціями України та ЄС.

Щоправда, ситуація змінюється на краще. У цьогорічному Посланні президента США Барака Обами до американського Конгресу заявлено про радикальні позитивні зміни в екологічній політиці США. Аналогічну думку висловив недавно й лідер Китаю Сі Цзіньпін. Можна сподіватися, що такий поворот у політиці двох великих держав, які раніше заперечували  українські ініціативи, дасть змогу в найближчому майбутньому знайти їхню підтримку.

Це створює сприятливі умови для подальшого закріплення і нарощування екологічного партнерства між Україною та ЄС. Для цього слід використати можливості, які надає головування України в ОБСЄ та підготовка до Вільнюського саміту.

Водночас, щоб не впасти в ейфорію від підписання Угоди про асоціацію, треба дуже уважно поставитися до деяких вимог проекту угоди. Наприклад, статті 35 — «не запроваджувати заборони на імпорт будь-якого товару». Очевидно, що ця стаття потребує поправки: «за винятком екологічно небезпечного товару». Адже зона вільної торгівлі може відкрити шлюз для надходження в Україну екологічно шкідливих продуктів харчування, екологічно небезпечних технологій тощо.

Замість післямови. Важливу роль у просуванні українських екологічних ініціатив на міжнародній арені може відігравати МЗС України, для якого найменш політизована, консенсусна тема екологічної безпеки планети є найлегшою і зручною на різних міжнародних переговорах. Тим більше, з урахуванням несправедливо забутих фактів з новітньої історії України — добровільної відмови нашої держави від ядерної зброї та закриття Чорнобильської АЕС. Але МЗС чомусь не спадає й на думку поставити у свій актив політичні здобутки України в міжнародній екологічній співпраці, які промовисто підтверджують цивілізаційний вибір України.