Повідомлення, що у Слов’янському та Лиманському районах Донеччини масово збирають березовий сік, з одного боку, потішило: люди не зациклюються на загрозах пандеміїй не змінюють усталеного способу життя. А з іншого — змусило замислитися: брати з довкілля не забуваємо ніколи, навіть у нинішніх форс-мажорних обставинах, а чи дбаємо про природу належно?

Сміття загрожує Сіверському Дінцю

З огляду на те, що один з епіцентрів засмічення саме в цих місцях — узбережжя ріки Сіверський Донець, екологи давно б’ють на сполох. Адже головна водна артерія Донбасу загрозливо забруднена на всій протяжності, зокрема і на непідконтрольній українській владі території. І головна загроза річці не стільки від підприємств, а від жителів і відпочивальників, що залишають після себе купи пластикових і скляних пляшок, поліетиленових пакетів тощо.

Однак ситуація на Дінці така сама, як на водоймах, про які користувачі Facebook пишуть приблизно так: «Гори сміття: стан карпатських річок шокував мережу».«Береги всі в пакетах і пляшках. Місцеві вивалюють у річки все своє сміття». Дописувачі звинувачують у нехлюйстві не тільки місцевих жителів, а й туристів і переселенців. Щодо останніх, то вже, мабуть, перебільшення, але думка правильна: схід і захід поєднує однаково варварське ставлення до природи. «Як можна так не любити свою землю», — зауважує одна із читачок. І як з нею не погодитися?

Про роль державних та органів місцевого самоврядування у збереженні довкілля можна говорити багато, але ж усе починається з кожного з нас і бажання самоорганізуватися. Ось іще взимку, яка на Приазов’ї видалася доволі контрастною, жителі селища Рибальське і села Червоне поблизу Маріуполя самостійно прибрали морське узбережжя від сміття. На запитання, що тут незвичного, відповім: те, що послідовників доброї справи не виявилося ні тоді, ні тепер. Якби ще раз вийшли до моря на толоку — вже б дізналися!

Тим часом у Маріуполі цими днями почали підготовку до пляжного сезону. Група рятувально-водолазної служби міськради очистила водне дзеркало річки Кальчик від побутових відходів, а потім узялася за акваторію міста. Із дна прибережної частини Азовського моря водолази піднімають сміття і потенційно небезпечні предмети, які можуть травмувати відпочивальників.

Небайдужих стає більше

Заслуговує на увагу і спрямована на збереження довкілля акція, що відбулася в Маріуполі ще в теплому лютому. На території гімназії-школи №20 вчителі та учні посадили понад 200 дерев і кущів. Посадковий матеріал надав металургійний комбінат імені Ілліча групи «Метінвест», а розробили проєкт дендрологи зеленбуду на основі рекомендацій столичного ботанічного саду імені М. Гришка. Цьогоріч насадженнями опікуватимуться фахівці, а з наступного — вже самі господарі — колектив гімназії.

Ролі особистості в організації добрих справ ніхто не скасував. І не важливо, сам ідеш прибирати планету, як писав Сент-Екзюпері, гуртуєш довкола себе однодумців чи спонукаєш до цього структури, які отримують за відповідні роботи гроші платників податків. Так один із жителів Костянтинівки, який не назвав себе, закликає відповідну міську службу влаштувати толоку в одному з центральних районів. «Ми готові прибирати місто разом з тими, хто зобов’язаний це робити. Не замість них, а разом!»— заявив активіст. Сподіватимемося, що запровадження карантину тільки відтермінувало початок акції, а не скасувало її.

А ось краєзнавець з Бахмута Михайло Кулішов протестував інтерактивну мапу, якою опікується Міністерство енергетики та захисту довкілля, і надіслав скаргу на стихійне сміттєзвалище поблизу будівель старовинної соляної шахти «Бахмутська сіль». Він сфотографував об’єкт, завантажив на карту і додав місце розташування з допомогою геолокації. За два тижні система автоматично згенерувала запит і відправила його від імені міністерства в Соледарську ОТГ, на землях якої виявили загрозу довкіллю.

На цій мапі, до речі, відображено ще три звернення з Бахмута. Із Костянтинівки їх вісім, із Краматорська — 10, зі Слов’янська — 36. На це місто, мабуть, обласній владі варто звернути увагу, адже без вагомої причини люди не скаржилися б.

Владу поінформовано завдяки громадськості й про ситуацію довкола будівництва заводу для знешкодження відходів біологічного походження в Костянтинівському районі. Активісти і жителі виступають проти реалізації цього проєкту, адже підприємство має постати майже поряд із населеними пунктами і, як стверджують місцеві, там багато поховань жертв розстрілів і концтаборів часів Другої світової війни.

Як рухатися далі, напевне ніхто не знає. Але без урахування думки жителів Новодмитрівської сільради справа з місця тепер не зрушить.

Великої шкоди довкіллю області завдають бойові дії, а також незаконне вирубування лісів і лісосмуг, підпали степу тощо. Та це вже тема окремої розмови. А ось про найбільші екологічні проблеми Донеччини, що стосуються непідконтрольних територій, наша газета вже розповідала і наголошувала: влада про них знає і прагне розв’язання.

Насамкінець. Жодна державна чи самоврядна структура не в змозі виконувати роботу жителів замість них. Тож маємо всім миром зупинити перетворення довкілля на смітник. Це дасть змогу запобігати поширенню нових хвороб. Хіба не так у світлі останніх подій? Тож по закінченні карантину на довкілля країни чекає велике очищення. За умови, що ми щиро прагнемо жити в комфортній країні й усвідомлюємо, що ніхто крім нас її такою не зробить.