У дні Революції гідності Україна відзначила 290-річчя з дня народження нашого великого мислителя Григорія Сковороди. Відзначила скромно, бо основні зусилля зосередила на боротьбі з ненависним бандитським режимом. Але прогресивна громада діячів культури навіть без належної підтримки держави зробила чимало добрих справ для увічнення пам’яті філософа. Ентузіасти насаджували Сковородинівські діброви та гаї, проводили пленери молодих художників, наукові конференції й читання, видавали популярну та дослідницьку літературу про велета духу.

Серед них — сковородинознавці В. Стадниченко, Л. Андрієвський, В. Чепелик, М. Кривчун, Б. Войцехівський. Усі вони ще й батьки ідеї спорудження на батьківщині нашого генія — в Чорнухах Полтавської області величного пам’ятника, як уже давно є в Києві, Харкові, Європі та за океаном. Цим наміром загорівся і молодий талановитий скульптор Віталій Андріанов, у творчому доробку якого пам’ятник молодому Тарасові Шевченку в центрі Вільнюса.

На поміч йому прийшов Борис Войцехівський, який узявся за організаційне забезпечення всіх робіт. Він домігся виготовлення на Черкащині гранітної заготовки для пам’ятника вагою майже 9 тонн і перевезення її до Києва за власний кошт. Влаштував громадські обговорення його проекту, затим зайнявся збиранням коштів для оплати робіт і матеріалів. Для цього в Чорнухах створили благодійний фонд «Батьківщина Григорія Сковороди».

Борис Войцехівський, який багато років віддав правоохоронній роботі, знаний своєю прихильністю до культури та української духовності. Ще з далеких 1960-х, коли пройнявся подвижництвом творця всесвітньо відомого нині Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» Героя України М. Сікорського. Тож коли вийшов на заслужений відпочинок, не умиротворився на дачі, а пішов шляхами Г. Сковороди і Т. Шевченка. Він автор понад сотні публікацій про них в авторитетних ЗМІ. Зібрані воєдино, вони склали його книжку «Я роблю те, що може кожен».

Борис Войцехівський — один із фундаторів створення та наповнення 35 Шевченківських світлиць в Україні та за кордоном. Не кажу вже про його першість у народженні дібров та гаїв на честь наших геніїв та про Шевченкову вербу з Мангишлака в Закаспії, де відбував заслання Кобзар і там посадив це дерево, — його пагіння з легкої руки Бориса Михайловича нині розрослося зеленими пам’ятниками нашому Пророкові в багатьох містах і селах України.

За вагомий внесок у дослідження і зміцнення культурної спадщини України та розвиток музейної справи краєзнавець Б. Войцехівський удостоєний премії імені Героя України Мих?айла Сікорського, премії імені Івана Огієнка та кількох мистецьких і духовних відзнак. Він почесний громадянин Переяслав-Хмельницького та селища Чорнухи. Підсумовуючи все це на порозі 80-річчя Бориса Михайловича, варто зазначити, що й нині його важко застати вдома. Він плекає витоки добрих справ на культурній і духовній ниві України. 

Микола МАХІНЧУК
для «Урядового кур’єра»