Калатання дзвонів християнських церков у Колочаві на Закарпатті недільного пообіддя змінилося релігійними мелодіями євреїв. Це село на берегах Тереблі й Брадольця згадувало, яким було тоді, коли разом із маленькими українцями вулицями гасала єврейська дітлашня, поряд із голеними колочавцями-автохтонами походжали бородаті євреї з кіпами на голові.
Єврейська тема відома Колочаві не з розповідей. Іудейська громада оселилася тут давно, вона відома з переписів півторастолітньої давності. Щоб довідатися про життєвий устрій синів Ізраїлевих, достатньо прийти до музею «Старе село». Тут є бужня — молитовний дім, а також корчма, в якій Гершко Вольф наливав «на бороду», хатина єврея-сабова (чоботаря), пам’ятник шабатній гусці.
Цього року в селі під полонинами вдруге відбувався День єврейської культури. Приїхали понад півсотні євреїв, посланців громадських організацій, щоб пом’янути одноплемінників, загиблих у Другій світовій.
— Я народився в маленькому селі Гайдош на Ужгородщині. Мої батьки були в’язнями концтабору, а після закінчення війни одружилися, — згадував голова єврейської релігійної громади Мукачевого Абрагам Лейбович. — Ми приїхали сюди, щоб молодь більше дізналася про минуле нашого народу, і вклонитися пам’яті замучених у концтаборах.
На стелі — нові імена
— 1931 року в Нижній і у Верхній Колочавах налічувалася 4971 особа, з яких 535 були євреями, — розповідає фундатор музею «Старе село» Станіслав Аржевітін. — Тож нескладно підрахувати, що кожен десятий житель належав до іудейської віри. Цікаво, що в єврейських сім’ях було найбільше тих, хто вмів читати й писати. У 1931 році ця громада звернулася до уряду Чехословаччини із проханням відкрити окрему школу для єврейських і чеських дітей. Дозвіл отримала через два роки, і до школи записалися 33 сини і доньки місцевих євреїв.
Але у період Голокосту цю громаду майже повністю розтоптав фашистський чобіт. Усіх євреїв вивезли із села. Більшість із них спіткала та сама доля, що й їхніх одноплемінників у всьому Закарпатті — мученицька смерть у концтаборах. Відомо, що після завершення війни до села повернулися всього 15 осіб.
За минулі кілька років у селі встановили три стели з іменами євреїв, загиблих під час Голокосту. Тепер дійшла черга до четвертої: на ній викарбувано імена ще 135 представників цього етносу. Загалом відомо про 384 особи. Інші імена встановлюють.
Учасникам Дня єврейської культури також презентували книжку голови Всеукраїнської асоціації євреїв колишнього в’язня гетто і нацистських концтаборів Бориса Забарка «Ми хотіли жити». Численні гості села мали змогу переглянути стрічку «Шабатна гуска з Колочави», створену ужгородським тележурналістом Богданом Барбілом.
У стрічці виступила Наталя Тумарець: її бабця, яка виростала в сім’ї з 11 дітьми, була служкою у сусідів-євреїв. Мали її за свою, обдаровували на свята. Прощаючись із благодійниками, яких окупанти вели із села під конвоєм, вона всю ніч пекла прощальний хліб. Передала його нещасним, за що жандарми надавали їй стусанів. Лише одну людину з усіх заарештованих бабці пізніше судилося побачити.
Ми в Google+