У Львові відкрито єдиний в країні музей підків

Відомо, що добрий газда про взуття для коня дбав краще, аніж про власне, бо знав: на зранених ногах гривастого далеко не заїдеш і багато роботи не зробиш. Професор Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій Антон Гамота розповідає, що пробігши зо п’ять кілометрів вистеленої гравієм дороги, непідкована тварина стає непрацездатною. Не випадково в давні часи в кожному галицькому селі працювало по дві кузні, і ковалям не бракувало роботи! 

Сучасні ковалі зі львівських кузень, каже колега професора Андрій Мисак, беруться частіше за виготовлення брам, декоративних решіток на замовлення власників розкішних особняків — справа ця прибуткова. Але ніхто не візьметься підкувати коня, більшість не готова до такої роботи, бо для цього потрібно ще й розумітися на лікарській справі, щоб коневі не пошкодити ноги. Шкода, що в університеті ветеринарної медицини не залишилося добрих ковалів, хоч раніше тут працювала власна кузня, і були фахівці з ковальської справи. Нині виготовили для музею муляж кузні, щоб студенти та відвідувачі могли побачити, який вигляд мала кузня.

На майбутнє тут думають про відновлення кузні, щоб навчати студентів мистецтва підковування коня на практиці. Адже кількість коней в індивідуальних господарствах зростає, й нікому виконувати цю просту й конче потрібну роботу. При Ветеринарній школі у Львові ще з 1881 року навчали кувати коней. Відтоді почала формуватися колекція підків: після подорожей, мандрівок світами, коли власники гривастих змінювали зношене кінське «взуття» на нове, підкови роботи тамтешніх ковалів зазвичай залишались у кузні, окремі екземпляри привозили ентузіасти або знаходили під час археологічних розкопок.

Студенти й викладачі працювали над експозицією майже півтора року, щоб відкрити оновлений музей до 230-річчя Ветеринарної школи у Львові, яке відзначили нинішньої осені. Серед 300 представлених в експозиції оригінальних підків немає двох однакових. А основу експозиції становить унікальна колекція підків, яку зібрав у 1930—1940-х роках визначний ортопед професор Казимир Щудловський і його батько, майстер ковальської справи. Ще 200 залишилось у фондах.