Чого варта чашка кави о четвертій ранку, коли ще дві години стояти на посту або патрулювати чуже місто, буквально кілька днів тому визволене від бандитів з «ЛНР»? Перехожі чіпляють недобрим поглядом, а найагресивніші — ще й словом. І здається, ніби весь Донбас наїжачився. Та ось виходить на ганок будинку мініатюрна пані, котра явно годиться в матері, буквально хапає за руку, схвильовано гукає: «Ви ж наші визволителі, заходьте, я вас кавою пригощу. Не бійтеся». Так, боялися, щоб не отруїли. Адже раніше під Слов’янськом був і такий випадок із частуванням від місцевих. Але господиня кав’ярні «АРТиШОК» у Сєверодонецьку виносила каву в одноразових стаканчиках прямо на вулицю. Казала: подивіться, я в автоматі її роблю. Називала синочками.
«Я й тепер їх так називаю — хлопців із чернігівського та львівського батальйонів, які наше місто визволяли, а тепер і з батальйону «Луганськ-1», — усміхається господиня кав’ярні Тетяна Білянська. — Поступово військові переконалися в наших добрих намірах. Вони мене прозвали «тітонька Тетяна». Це в мене вже як позивний».
Надавати гуманітарну допомогу українським військовим Тетяна Миколаївна почала з 23 липня — наступного дня після визволення Сєверодонецька. Коли бійці пропонували їй гроші за бутерброди, тортики й каву, сказала: «Хлопці, все після війни». «Кажу, я дуже хитра жінка: коли закінчиться війна, приїду до вас, і тоді вже ви мене почастуєте кавою. Так починалася наша «гуманітарка», — жартує «тітонька Тетяна», щоб збоку розповідь про благородну справу не видавалася пафосною.
По місту пішли чутки, що в кав’ярні на проспекті Гвардійському збираються військові, а ще тут збирають для них посилки на передову. Хтось сам зайшов і побачив, комусь підказали знайомі. Так люди почали через це кафе передавати їжу й речі, ковдри та подушки, інструменти і книжки. Два складських приміщення довелося облаштувати під «схрон». І навіть на порозі стильного залу, де старі платівки служать обкладинками меню, театральні афіші нагадують про гастролі, рушники біліють, — у кожному куточку коробки.
«Нам дуже допомагають львів’яни з Греко-католицької церкви. Щотижня висилають по 200—300 кілограмів макаронів і картоплі, круп та солодощів. А ось посилка — мати надіслала з Одеси синові. Хтось із солдатів буде з Бобрового — передамо», — веде своєрідну екскурсію серед коробок Тетяна Білянська.
Здивували і продовжують радувати господиню кав’ярні земляки: «Багато наших бабусь, у яких пенсії маленькі, купують хоча б пачку чаю і приносять. Або шкарпетки теплі плетуть. До речі, я не очікувала, що так багато буде помічників із представників покоління, про яке ми звикли казати, що вони за Радянський Союз, за сепаратизм».
Усім світом збирають гуманітарні вантажі. Наприклад, на Миколая вдалося бійцям із чернігівського та львівського батальйонів, які стоять біля Станиці Луганської, відвезти смажене порося, рулети, сало місцевого приготування. Хорошу традицію тримали до самого Різдва.
І якщо перша поїздка на блокпости залишила у «тітоньки Тетяни» важке враження («Осінь. У степу намет. Поруч мотузка натягнута. Висять солдатські речі, абияк у холодній воді випрані»), то тепер вона вже веселіше розповідає про вояжі («Кілометрів з чотири до Росії. У домі, де ночують, тепло. Це будинок колишнього «господаря» краю — багатий, великий»).
Про своїх відвідувачів господиня «АРТиШОКа» може розповідати годинами, як про рідних.
«Єдине, що їх усіх об’єднує, — відповідь на запитання: чому ви тут? Вони кажуть: «А хто, як не ми, захистить Україну? Ми не хочемо, щоб орда пішла до нас», — ділиться «тітонька Тетяна».
Хлопці подарували їй на день народження жартівливий «Сертифікат головної бандерівки Сєверодонецька» і цілком серйозний оберіг: прапор України, де кожен з тих, кому допомогла Тетяна Білянська, щось написав від себе. Але головне — подарували надію. «Війна закінчиться до весни», — каже «тітонька Тетяна». І нехай так буде!
Ми в Google+