Свого часу моя дочка вийшла заміж та народила сина. Але згодом із чоловіком розлучилася й  подала документи про стягнення з нього аліментів на користь сина. У паперах зазначені саме її дані. Проте нині вона перебуває у розшуку, адже проти неї хочуть порушити кримінальну справу. Батько із сином також не проживає. Отже, фактично хлопчик перебуває на моєму повному утриманні.

Проблема в тому, що нині виконавча служба призупинила стягнення аліментів з батька хлопчика, адже не можуть знайти матір. Зверталася до місцевого райсуду про зміну сторони виконавчого провадження. Адже я вдова, пенсіонерка. Тягну малого, якому нещодавно виповнилося 9 років, на свою малу пенсію. Грошей нам катастрофічно не вистачає. Я зверталася до колишнього чоловіка дочки, аби він сплачував мені на свого сина хоча б по 300—400 гривень на місяць, але він відмовляється. Також зверталася у службу дітей районної адміністрації, аби цих горе-батьків позбавили батьківських прав, а мене призначили опікуном онука, але отримала відмову.

Не розумію, якщо я фактично єдина людина, яка опікується хлопчиком, чому це не можна оформити офіційно? І як нам з онуком виживати на мою малу пенсію?

Р. КАРПЮК,
м. Нова Одеса Миколаївської обл. 

З 16 вересня 2012 року в Україні діє Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони реклами, спонсорства та стимулювання продажу тютюнових виробів» № 3778-VI, ухвалений парламентом 22 вересня минулого року. За цей час стали очевидними ті його недоліки, на які вказували експерти ще під час обговорення законопроекту. Зрештою, можна констатувати, що автори цього доволі «сирого» закону заборонили ледь не будь-яку суспільно корисну діяльність виробників тютюну.  

Здавалося б, де можна перетнутися з унікальною у своєму жанрі представницею Південної Кореї Сумі Джо, кришталеве сопрано якої підкорило серця всього світу? У гримерці Національної філармонії за годину до початку концерту співдружності Кореї та України, присвяченому 20-й річниці встановлення дипломатичних відносин.
Розмова з тендітною виконавицею в невимушених умовах налаштовувала не лише на дружні обійми, а й на певні одкровення, за які, з огляду на те, що зустріч була швидше спонтанною, аніж заздалегідь підготовленою, «УК» щиро вдячний Посольству Республіки Корея в Україні. 

Поясніть, будь ласка: чи належить за соціальним статусом одинока особа, яка не має працездатних родичів, зобов’язаних за законом її утримувати, до сім’ї згідно із Законом «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям»?

Також хочу дізнатися: чи мають такі особи  право на призначення соціальної допомоги та допомоги на догляд?

М. ТЕСЛЕНКО,
с. Русанівка Сумської  обл. 

Цей фільм — студентська робота двох випускниць Києво-Могилянської академії, які за 17 хвилин змогли передати особливості іншого світу — світу, де живуть з аутизмом, борються з ним і сподіваються на краще майбутнє. Діагностика, соціалізація, життя аутиста в сім’ї, ставлення до цієї проблеми навколишніх — автори фільму постаралися показати всі аспекти життя особливої дитини. Рік роботи над  «Іншими дітьми» став для студенток важливою частиною їхнього життя. Створити і змонтувати повноцінний фільм, який буде цікавий глядачам, — непросте завдання. Молоді режисери з ним упоралися.  

Вам відомо, що таке фуркало? А калатало? Чи бачили колись, окрім як у мультиках, справжнього солом’яного бичка, виплетеного з льону дідуся-лісовичка або пухнастого їжака, зробленого зі звичайної трави? Усе це не герої анімаційних стрічок, а звичайнісінькі іграшки, що не поступаються смисловим навантаженням ані заокеанській ляльці Барбі, ані плюшевим ведмедикам радянської доби.      

Затерта до дірок фраза — «Всі ми родом із дитинства» у Державному музеї іграшок набуває напрочуд дивної реалістичності, починає вигравати такими яскравими барвами, про які в урбаністичному суспільстві більшість людей стала геть забувати. Тут до тебе повертаються давно забуті, на превеликий жаль, відчуття безтурботності, дитячої безпосередності й упевненості у світлому завтра.

«У мене колись була така сама машинка з червоними вогниками, — ділиться теплими дитячими спогадами наш фотокор. — Не уявляю, де б іще зміг доторкнутися до того, що давно кануло у спогади. Дитинство справді минуло, але ж воно ось, поряд!» 

Днями в Національному педагогічному університеті ім. М. П. Драгоманова відбулося велелюдне зібрання дослідників рідного краю і шанувальників цієї справи з нагоди вручення премії імені легендарного збирача і пропагандиста української спадщини Дмитра Яворницького Національної спілки краєзнавців.
Варто зазначити, що цієї почесної відзнаки щорічно удостоюються як окремі краєзнавці, так і колективи й організації за вагомий внесок у справу вивчення, дослідження та популяризації історико-культурних і природних багатств рідного краю. 

Працюю бібліотекарем у медичній бібліотеці на Донеччині. Хочу дізнатися: як мені відстояти свої права і отримати виплату щорічної  матеріальної допомоги на оздоровлення відповідно до частини 3 статті 29  Закону «Про культуру» та постанов Кабінету Міністрів № 84 від 2005 року та №1062 від 2009 року? У спеціалізованій бухгалтерській літературі читала, що ця виплата обов’язкова. Але мені у ній чомусь категорично відмовляють. Як добитися справедливості? Заздалегідь вдячна за відповідь.

Т. БАЛИК,
м. Єнакієве Донецької обл. 

«Коли йдеться про одяг, говорити можна до безкінечності», — висловився якось лікар Комаровський. У декого такі говоріння доходять до клініки. У багатьох модний одяг — спеція до смаку життя. У когось — улюблена робота. Саме так склалося з одеситкою Наталією Резановою, яка написала вже 6 томів з історії моди.

У ХХ столітті фешн перетворився на фетиш суспільства споживання. Це потужна індустрія з нечуваними прибутками.

Там. У нас? Маємо істориків, теоретиків моди і, як засвідчив останній модний тиждень,  талановитих дизайнерів. Але людського чинника тут замало. Потрібне певне законодавче й економічне забезпечення.

Потреба змін у зовнішній привабливості закладена в людській природі. Мода нещадно експлуатує цю потребу. І жодний здоровий глузд не стане на заваді. До речі, в перекладі з латини «мода» — «правило». 

На Чорнухинщині ще свіжі були згадки тамтешніх козаків про батька Хмеля та їхні подвиги під Берестечком, як у родині малоземельного козака Сави Сковороди та його дружини Пелагеї 3 грудня (22 листопада за старим стилем) 1722 року в містечку Чорнухи народився син Григорій. Із самого малечку був він жвавим та допитливим. Відмінно навчався в школі. Та й заспівати краще за Григорія в церкві чи на кліросі Красногірської Чорнуської пустині не міг ніхто. Вчителями хлопчика були бандуристи і лірники. А від проїжджих чумаків дісталася йому в подарунок калинова сопілка, на якій він самотужки навчився грати. Та ще й дуже вправно.