«Чули, посадовця N спіймали під час одержання хабара?». «Читали в газеті, що селищний голова з Криму в порушення закону віддав частину парку своєму кумові?». «Бачили по телевізору кількагектарний маєточок нашого прокурора?». Такі чи схожі розмови між нашими громадянами не дивина, бо виразкова хвороба на ймення «корупція» ще істотно стриножує поступ молодої незалежної держави, завдає втрат економіці, применшує інвестиційну привабливість країни, немов іржа роз’їдає вітчизняний суспільний організм.

Ідея цього відрядження виникла в нью-йоркському Українському народному домі під час святкування ювілейного дня народження мого товариша. Коли він познайомив мене із сім’єю, яка є прекрасним прикладом безкорисливої, справжньої, а не показної доброчинності. Спершу суто з професійного журналістського інтересу мене зацікавила  його розповідь про  те, як подружжя  американців українського походження зігріло  теплом своїх сердець і подарувало радість дитинства більш ніж тисячі  українських діток, позбавлених родинного тепла.  

Півтора року в області реалізується регіональна програма «Безпечне місто», згідно з якою створюється єдина система безперервного патрулювання вулиць. За цей час правоохоронці отримали 96 нових патрульних спецавтомобілів, якими тепер забезпечені підрозділи не тільки обласного центру, а й Дніпродзержинська, Кривого Рогу, Павлограда, Нікополя, Новомосковська. Проект реалізується без залучення бюджетних коштів, за рахунок соціально відповідального бізнесу.

В уяві більшості з нас знамениті меценати початку ХХ сторіччя — заможні люди, які частину своїх прибутків спрямовували на патріотичні починання. Певною мірою це так, але тим більша заслуга тих, хто підтримував українську справу не лише від «щедрот своїх», а розпродуючи власне майно і навіть влазячи у борги, як робив це Євген Чикаленко. Його знаменита фраза — «Любити Україну не тільки до глибини душі, але й до глибини власної кишені» — не данина красивому слівцю, а життєве кредо Громадянина, чия доля — і приклад для наслідування, і докір нині сущим в Україні.  

Колись тут налічувалось до двох сотень містечок, населених переважно євреями. Та чи багато знаємо ми про цих людей, які віками жили поряд з нами на українській землі? Чим збагатили вони нашу спільну культуру і якими залишились у пам’яті не лише свого народу? Пошуками відповідей на ці запитання перейнялися у діючому в Житомирі національно-культурному центрі «Хесед Шломо», започаткувавши історико-культурологічний проект «Штетл», що в перекладі з ідиш означає «Містечко».  

Так склалося, що строкову військову службу я проходив у гвардійському Коростенсько-Померанському п’ятиорденоносному полку. Горе було тому гвардійцеві, який не міг без запинки перелічити назви всіх цих нагород та розповісти, за що вони вручені. З часом розумію, що ця вимога була правильною, бо з поваги до історії рідної бойової частини починались гордість за свій полк і прагнення стати гідними його слави.

Усі батьки знають: аби дитина росла здоровою, щодня має повноцінно харчуватися. Та чи всі тата й мами впевнені, що саме такий раціон пропонують їхнім чадам у дитсадках, школах, а малюкам, позбавленим батьківського піклування, — в будинках дитини та інтернатах? Чи всі продукти, що потрапляють на стіл до малюків, якісні та калорійні?

У листопаді 2011 року інфляції в Україні практично не було. Так, за даними Державної служби статистики (Держстат), споживчі ціни минулого місяця збільшилися лише на 0,1%. За словами керівника групи радників голови Національного банку України (НБУ) Валерія Литвицького, такий показник інфляції в листопаді цього року, по суті, є історичним мінімумом, якого не було навіть у листопаді дефляційного 2002 року.

Останніми місяцями відбулося кілька подій, які дехто з високопосадовців галузевого міністерства оцінив як «значний крок до енергетичної незалежності країни». Маю на увазі не лише рішення про спорудження за російські кредити і за російськими технологіями 3 і 4 енергоблоків ХАЕС.  

В одній з кіноповістей Василя Шукшина є кумедний епізод. Вагонний злодюжка видає себе за конструктора і розповідає сусідам по купе — наївним селюкам, що невдовзі будувати мости не буде потреби. А навіщо? Поїзди, заливав він,  ходитимуть на повітряній подушці. Мовляв, у потрібному місці потяг випустить під себе пар і по ньому промчить через перешкоду навіть за відсутності рейок.