Нещодавно одне інтернет-видання  аграрного спрямування приголомшило новиною: «На Хмельниччині працює єдина в Україні зерносушарка на соломі». Це ж треба вміти створити сенсацію там, де нею і не пахне: багато років у нашій країні такі котельні звичні. Інша річ, що можливості соломи як енергоносія відновлюваного, ефективного та екологічно чистого  затребувані не повністю. Звернув увагу, що це сенсаційне повідомлення мало понад тисячу переглядів. Отже, тема актуальна. Цікаво: а скільки в господарствах Вінниччини працює котелень на соломі? 

На початку весни минула 64 річниця з дня смерті Сталіна. І в інтернеті знову з’явилися фото з Красної площі, де російські комуністи із симпатиками принесли червоні квіти до могили диктатора. Як завжди, розгорнулася дискусія, чи варто вшановувати пам’ять цієї людини. 

«Зумій своїм життям до себе дорівнятись», — на мультимедійному екрані Перебродівської сільської школи читаю слова Мавки: діти вивчають «Лісову пісню». Тут, у далекій поліській глибинці, під самісіньким білоруським кордоном, частенько зустрінеш і Мавку, й Перелесника, і Того, що греблю рве. 

Робоча нарада міських, селищних і сільських голів відбулася в межах засідання правління Асоціації міст України. Цей захід відкривав у стінах Київської міської державної адміністрації Прем’єр-міністр Володимир Гройсман. Порядок денний привернув увагу багатьох представників ЗМІ. Адже на цьому заході планували пролити світло на такі чутливі питання, як упровадження медичної реформи, тарифи на електроенергію для забезпечення зовнішнього освітлення та роботи міського електротранспорту, компенсація органами місцевого самоврядування різниці в нормах споживання комунальних послуг над встановленими урядом соціальними нормативами, функціонування теплопостачальних підприємств. 

На території Радянського Союзу жертвами Голокосту стали 2,5 мільйона людей, з них півтора мільйона — в Україні. Проте досі в жодній із країн пострадянського простору жодного меморіалу, присвяченого трагедії Голокосту, збудовано не було. Ідея створити такий меморіал у Бабиному Яру, який давно відомий у світі як символ масових знищень євреїв за часів Другої світової війни, виношували не одне десятиліття. У період існування СРСР вона незмінно наштовхувалася на стіну мовчазного опору радянської влади, а в незалежній Україні ця ідея хоч й періодично виникала, в життя її втілити не вдавалося. 

Містика чи ні, але коли на початку третьої лютневої декади одержав повідомлення про нові способи передачі даних домашнього електролічильника, мимоволі промайнув сумнів: не може бути, щоб усе вийшло так, як планували. І хоч не підозрював, що володію якимись задатками Нострадамуса, наче у воду дивився. Бо вже за кілька днів у Сумах спалахнули такі пристрасті, що впору порівнювати із міні-Армагеддоном. 

Щорічно 22 березня світова спільнота відзначає Всесвітній день води, проведення якого започаткувала Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй у 1992 році. Це можливість нагадати людству про надзвичайну важливість водних ресурсів для довкілля і розвитку суспільства,  спонукати споживачів, науковців, фахівців і громадськість і на національному, і на міжнародному рівнях запобігати забрудненню водних ресурсів, зберігати й поліпшувати якість водних екосистем. 

Останні кілька років в Україні постійно з’являються нові органи, покликані боротися з корупцією та зловживаннями. Більшість українців не розуміють, навіщо нам їх аж стільки й чим саме вони займаються. Та дивлячись на розграбовані будинки колишніх високопосадовців, усвідомлюєш: за цими статками потрібен нагляд, якого немає. 

Молодший лейтенант хірург Сергій Ніщенко з Вінниці, як і більшість персоналу 59-го військового мобільного шпиталю, з початку року оселився у Сєверодонецьку. І як для більшості його колег, практикою для молодого лікаря став свого часу Майдан у Києві, а потім — участь в антитерористичній операції. Він недавно закінчив навчання у виші, а магістерську роботу написав уже у Сєверодонецьку. Дивилася на цього юнака і розуміла, що йому довелося швидко подорослішати, рятуючи людей на війні. Тому перше, про що запитала: чи не розгубився, коли довелося допомагати пораненим? 

Місцем проведення п’ятого засідання Ради регіонального розвитку став Міжнародний виставковий центр, а не Адміністрація Президента. І не дивно. Цього разу розгорнулася широка дискусія не щодо майбутнього областей, а щодо перспектив успішного завтра цілої країни. Розкрити тему повністю було б неможливо без участі керівників впливових міжнародних організацій. Саме тому на Броварському проспекті столиці вони ділили площу з представниками центральних і місцевих органів влади.