Для мене земля — основа, як і для моєї бабусі (на жаль, покійної), яка у свій столітній ювілей згадувала: «Продали ми з Кузьмою воли і зіп’ялися на коні. А тут революція. Я йду на базар пішки, а вони на моїх конях їдуть. Хто їде? Та ті, що раніше були ледарями і п’яницями».

Коли вона казала це, її очі ставали жвавими і горіли люттю до тих, хто «їхав», і водночас ніби гладили землю, хоч то ж була праця: свою приватну власність вона з дідом почала з того, що взяла на виплат у банку ділянку і обживала її буквально з куреня. Та й нині світяться очі до землі, але в землевласників (так юридично називають власників земельних наділів) — не в багатьох. 

Технічний стан водопровідних мереж у Миколаєві можна порівняти зі станом доріг. Такі ж розбиті та занедбані. З 1800 кілометрів мереж 80% потребують капітального ремонту або заміни. Та й ситуація на самому комунальному підприємстві «Миколаївводоканал» не краща. Причин тому багато, серед них — неефективний менеджмент на підприємстві, брак ефективних управлінських рішень.  

Фотокореспондентові однієї з черкаських газет Ігореві Єфімову, на якого під час Євромайдану напав «Беркут», розбили голову і камеру. Відтоді журналіст і шукає правди, покладаючись на правоохоронну й судову системи України. Шукає, але й досі не знайшов. 

Відповідно до Закону України «Про систему екстреної допомоги населенню за єдиним телефонним номером 112», ухваленого в березні 2012 року, створення цієї системи має забезпечити організацію надання екстреної допомоги населенню у разі загрози виникнення надзвичайних ситуацій. 

Новина шокувала Миколаїв: з яхти, що брала участь в останній цьогорічній регаті, випав чоловік. Урятувати його не змогли. Доки човен зупинив хід, доки людині кинули рятівний круг, сталося непоправне. Річка буквально втягла чоловіка у свої глибини, не надавши йому жодного шансу на спасіння. Потонув відомий миколаївський фотожурналіст Юрій Першин. Його добре знало чи не півміста: всі журналісти, працівники творчих професій, яхтсмени, політики, молодята, яких знімав на весіллях. Знали як найкращого миколаївського фотографа, як оптиміста та балагура, добру, чуйну людину. Він настільки любив життя, що ловив кожну його мить за допомогою камери, з якою не розставався ніколи. 

Якщо на момент анексії в Криму налічувалося 15 тисяч малих підприємств, то на початок цього року, за даними російських окупаційних структур, їх залишилося 1016. Тобто відбулося скорочення в 15(!) разів. Утричі за аналогічний період — з 80—90 до 29 тисяч — зменшилася кількість працюючих у цій сфері. Частка малого бізнесу в економіці півострова скоротилася вчетверо в доларовому еквіваленті — до менш ніж 500 мільйонів. Податкові надходження від такого бізнесу зменшилися станом на кінець 2015 року увосьмеро, або до 16 мільйонів доларів. Такими красномовно-невтішними фактами оперує засновник проекту Free Crimea Тарас Березовець. 

Якими є чи якими мають бути норми й правила медійної роботи в умовах інформаційної війни? Як розмежувати роботу ЗМІ, якими опікується Держкомтелерадіо, Мінінформполітики й певні підрозділи Міноборони? Гадаю, один із варіантів може бути таким. Відповідно до чинного законодавства, від журналістів вимагається говорити лише правду і подавати її в максимально можливій повноті. Займатися пропагандою журналістам заборонено. 

Навколо створення Державного бюро розслідувань (ДБР) багато міфів. Передовсім через те, що більшість українців не розуміє, навіщо нам ще один правоохоронний орган, якщо їх і так вистачає. Проте експерти переконують: створення ДБР передбачено Конституцією, а обов’язки цього органу вже багато років виконує прокуратура, чого не повинно бути. 

Коли з’являються проблеми, вони, на жаль, не бувають поодинокими. Наприклад, у людини, яка втратила роботу, ще може бути, скажімо, неправомірне, на її думку, звільнення, невиплачена вчасно та в повному обсязі заробітна плата, збанкрутіле або закрите підприємство, керівництво якого не хоче брати на себе відповідальність за подальшу долю колишнього працівника, тощо. Якщо ж пошукач роботи — вимушений переселенець, яких нині вже 1,9 мільйона, паралельно з тим, щоб стати на облік у центрі зайнятості за новим місцем проживання, йому також потрібно вирішити питання із втраченим на окупованих територіях майном, з тим, аби отримати статус, належні соціальні виплати та ін. 

Спілкуючись із подругами, в яких є діти, часто згадую анекдот, суть якого така. Син питає маму, чи піде вона на батьківські збори, і у відповідь чує, що родина їде відпочивати в Єгипет. Адже це коштує дешевше, ніж піти до школи. До речі, на переконання більшості родин, батьківські збори не даремно саме так називаються, адже на них завжди на щось збирають гроші.