Про моральність держави судять за ставленням громади і влади до інвалідів, людей похилого віку. Відомо давно, сказано символічно. Я переконалась у цьому на власному досвіді. Коли моя мама народила наймолодшого брата, в сім’ ї була трагедія. Нашому Левкові діагностували синдром Дауна. В пологовому, а це було 38 років тому, запропонували залишити немовля в лікарні: «З такою дитиною ви не впораєтесь…»

У молодої матері Оксани Булавин у 1994-му народився первісток, теж даунятко. Порада медиків була така ж сама. Прогнози на життя цих дітей були діаметрально протилежні.  Ліки, які мала придбати за порадою медиків Оксана, могли  б стимулювати до року розвиток її донечки, та дістати їх не вдалося. Імпортні, дорогі… 

Двадцятишестирічний Мухаммед Буазізі, людина з університетським дипломом,  не міг знайти кваліфіковану роботу, перебиваючись випадковими підробітками на базарі. Коли вигнали і звідти, заявивши, що в нього немає відповідного дозволу, який можна було купити лише за хабар, невдаха облив себе бензином і підпалив. Так понад два роки тому розпочалась Жасминова революція в Тунісі, яка призвела до зміни влади і стала поштовхом до низки наступних: у Єгипті, Ємені, Лівії…

Утім,  історія свідчить, що дивіденди від  революційних змін не завжди бувають пропорційними затраченим зусиллям, а виграють  не завжди ті, хто  найбільше на це сподівається.  

З початку 2013 року співробітники Державної податкової служби в м. Києві встигли припинити діяльність уже двох потужних конвертаційних центрів, зіпсувати настрій ласим до легких грошей шахраям і тим, хто продає свої елітні автівки за смішними цінами.     

Якщо у співвітчизників старшого і середнього віку запитати, чи знають вони Шостку і завдяки чому, більшість з них дадуть ствердну відповідь. А як незаперечний доказ повідають про звичайну кіноплівку, на яку в 1960–1980-х роках знімали більшість стрічок вітчизняного кінематографа. Та й сьогодні під час ретропоказів уважний глядач помітить титри шосткинського об’єднання «Свема».

Але все тече і все міняється. І, як звичайно, не в той бік, куди хочеться, а куди випадає. З часом прийшли нові технології і потреба в кіноплівці поступово відпала. А разом з цим залишилися незатребуваними не тільки добротні будівлі ВАТ «Свема», значні виробничі площі, а й тисячі працівників зі світлими головами та золотими руками.

Та все-таки час поступово розставляє все на свої місця. Знайшлися ділові і прагматичні керівники області та міста, представники бізнесових та підприємницьких структур, які разом дійшли оптимістичного висновку: на базі колишньої «Свеми» можна і потрібно організувати якісно нове сучасне виробництво, що відповідатиме світовим стандартам. 

Недільний вечір. Надворі хурделить. Морозно. На вулиці — поодинокі перехожі, які поспішають чимдуж у теплі домівки, та ще кілька тупцюють на трамвайній зупинці навпроти ратуші. А біля під’їзду одного з будинків вервечкою витягнулася чимала черга, що губиться аж у його глибині. Дарма, що холод, усі терпляче чекають.

— Це у «Криївку», — якось по-змовницьки повідомила жінка, зауваживши мій подивований погляд. — Жодної вивіски на будинку чи при вході. Та знайти замасковану «Криївку» нескладно — кожен тутешній підкаже.   

— Надокучають? — цікавлюся у співрозмовниці.

— Звикли, — каже пані Анастасія. — З часу роботи ресторану жодних ексцесів не пригадую. Хоч ресторан є ресторан і зазвичай навколо вирують пристрасті, підігріті алкогольним градусом. Тут такого не побачиш: розгулятись не дозволять охоронці. Відвідувачі спокійні, не гамірні, зайвого шуму не створюють. Від такого сусідства не потерпаємо, бо ні п’яними дебошами, ні децибелами гучної музики ресторан не надокучає. З подібним радше на вулиці зустрінешся, аніж у під’їзді будинку.

Відколи почались «атаки» на «Криївку», відвідувачів побільшало. Аншлаг, як мовиться, і в «Копальні кави». Ніде яблуку впасти у «Майстерні шоколаду». 

22 червня 1941-го Лідія Єгорівна, як і тисячі її однолітків, запам’ятала на все життя. Вчорашні школярі подорослішали за одну добу. Вже 23 червня 17-річна Ліда Рудська увійшла до штабу села Шевченкове з мобілізації.

— Ми з головою сільради об’їжджали на тачанці поля, — згадує Лідія Єгорівна. —  Радгосп великий, шість відділень, 47 тисяч гектарів, і земля добра, орна. Колосся пшениці налите, важке, роса на ньому під сонцем переливається, здається, ніби поле плаче. Важке було відчуття, гнітюче. Зібрати урожай неможливо, а залишати німцям не дозволено. Тому й поля спалювали, і худобу виводили якнайдалі. Усі намагалися діяти згідно із закликами: «Нічого не залишати ворогу!», «Хай земля палає під ногами!» 

Саме завдяки Спільній операційній програмі «Румунія—Україна—Республіка Молдова 2007—2013», що діє за фінансової підтримки Євросоюзу у рамках проголошеної ним політики добросусідства і партнерства, Чернівецькій області вже вдалося реалізувати низку важливих інфраструктурних проектів. Вони стосувалися питань транзиту, техногенно-екологічної безпеки, енергетики, охорони здоров’я, туризму. 

Цей формат в Арсеналі  започаткований в 2009 році для поціновувачів живопису, графіки, скульптури, фотографії. Родзинкою нинішнього стали експонати останньої (1988 рік) за радянських часів масштабної закупки для музеїв з виставки-конкурсу «Людина. Події. Світ». Тоді державна цензура  вже послабла. Митці з чесною позицією почали оприлюднювати свої візії. Художники вже не боялися, що за свободу творчості їх закриють у буцегарні чи психушці. Цензура переміщалася у внутрішній простір. 

Падати дуже боляче… навіть не так: боляче і прикро. Я досі в усіх найдрібніших подробицях пам’ятаю, як минулого тижня гепнулась, встигнувши тільки помітити, що ноги опинилися над головою. На жаль, поряд нікого не було, хто міг би допомогти піднятися. Я сама поволі-поволі, спочатку перевернувшись на бік, потім на коліна, піднялася і накульгуючи подалась до найближчої опори — дерева. Там постояла трохи та й пішла, схлипуючи, на зупинку, щоб доїхати додому. 

Нинішня зима проекзаменувала дорожні служби, оцінка за якість і дотримання технології — «незадовільно».

Щоб дізнатися, в якому стані автошляхи, не обов’язково сідати за кермо і обирати далекий шлях. Варто лише вийти з подвір’я свого будинку і ступити на тротуар обіч дороги. Якщо на вулиці плюсова температура, слід остерігатися, щоб авто, яке проїжджає повз тебе через чергову вибоїну, не влаштувало холодного душу. А в мороз, коли слизька дорога, щоб його не занесло прямо на тебе.