Цими днями, а точніше 10 серпня, бразильський сенат скерував справу президентки Ділми Руссефф до суду, який відбудеться наприкінці серпня й може завершитися її імпічментом. Трішки раніше національна виборча комісія Венесуели повідомила, що тамтешня опозиція успішно пройшла перший етап на шляху до проведення референдуму про відкликання президента Ніколаса Мадуро. І що нам, здавалося б, до цих новин, що надійшли десь із протилежного боку земної кулі? Хіба позаздрити. Там, виявляється, люди, не задоволені керівником держави, можуть домагатися його відставки цілком законним і процедурно оформленим чином. Так, у Латинській Америці. У тому регіоні, де путчі, герильї та військові перевороти ще донедавна були ледь не головною формою боротьби за владу. У Болівії від часу здобуття незалежності 1825 року фахівці зафіксували 200 переворотів — у середньому частіше ніж раз на рік. У Венесуелі до 1958 року історія теж складалася переважно з послідовних диктатур, громадянських воєн та хунт. Часу і нагод, щоб уповні оцінити всі принади енергійних насильницьких змін у суспільстві, було хоч греблю гати. І ось років із 20 тому гарячі латиноамериканські хлопці вирішили, схоже, що варто пошукати інших методів політичного буцання. 

Перші пенсійні системи у світі створено понад 100 років тому, вони пройшли не один етап реформування. Але нині проблеми пенсійного забезпечення гостро стоять навіть у найрозвиненіших країнах. Це пов'язано в першу чергу з демографічними факторами, які характерні не лише для України, а й для більшості країн (Європа, США, Австралія). Відбувається уповільнення зростання чисельності працездатного населення або навіть його скорочення. При цьому спостерігається тенденція до різкого збільшення населення віком понад 60 і навіть більш як 80 років, що неминуче призводить до потенційного зростання кількості недієздатних членів суспільства та інвалідів, а також пенсіонерів. Середній розмір виплачуваних пенсій доволі низький, що змушує багатьох пенсіонерів працювати після досягнення пенсійного віку. 

«Давно на часі було про це написати, але ми взяли паузу, щоб всередині все осіло й можна було розповісти саму суть… Три тижні минули в лікарні — це були найскладніші тижні в нашому житті. Зупинка дихання, реанімація, апарат штучної вентиляції легенів, п’ять днів болю, морфін. П’ять днів болю. Безперервного. Коли стандартними засобами його втамувати не вдалося, ми «вибили» морфін. Але так і не змогли перебороти скепсис деяких педіатрів з приводу його виписки. Медсестри були шоковані, тому що за десятки років не бачили дитини, котра була б на морфіні днями. Не тому, що Саша особлива дитина. Просто в нас прийнято терпіти біль. З приводу болю збиралися консиліуми і сперечалися про те, є біль чи ні, коли дитина зі сльозами й голосом через трахеостому (прилад для дихання. — Авт.) нестямно кидається на ліжку. Деякі лікарі так і лишилися переконаними, що це не біль…». Це — лише один епізод з життя родини, чия донька Саша невиліковно хвора. 

У новому обласному центрі Луганщини передовсім впадає в око природно-контрастна ситуація. Весь вільний простір тут завоював височенний сухостій. А в центрі міста, свого часу побудованого на піску, буяє сквер імені Гоголя, який поступово перетворюється на оазис рідкісних рослин і квітів. Скверу пощастило: ним опікуються волонтери. Тож виходить, що питання озеленення стало тестом, наскільки міська влада спроможна впоратися з виконанням наказів жителів. Поки що результати його невтішні. 

Озеленення — болюча тема для міста хіміків через потенційно велику техногенну небезпеку. Але у Сєверодонецьку жоден парк та сквер не мають статусу й не закріплені за комунальними підприємствами. Секретар міської ради Григорій Пригеба підкреслює: «Кожен кущ має бути на балансі». 

Привести в посилену бойову готовність підрозділи Збройних сил, Національної гвардії, прикордонної служби та Служби безпеки України. Такий наказ дав Верховний Головнокомандувач Петро Порошенко керівникам силових відомств. Нарада відбулася з огляду на посилення провокаційних дій Російської Федерації в тимчасово окупованому Криму та ескалацію ситуації на Донбасі.

«Особливі вимоги до прикордонників у районах адміністративного кордону з Кримом та на лінії зіткнення на Донбасі», — такими словами глава держави доручив Державній прикордонній службі посилити пропускний режим у пунктах пропуску. 

Росія не надала жодних доказів щодо провокацій з боку Києва в окупованому Криму. А накопичення понад 40 тисяч російських військовослужбовців на півострові та на українському кордоні може свідчити про «дуже погані наміри» Кремля. 

Безпілотну авіацію можна використовувати не тільки в зоні бойових дій, а й в інших сферах. Вона може здійснювати розвідку стану місцевості після землетрусу, моніторинг лісових насаджень, пожеж, зняття екологічних проб із повітря, контроль нафтопроводів та газопроводів, щоб контролювати безпеку на цих ділянках, вистежувати порушника державного кордону.

А безпілотники Національного авіаційного університету можуть виконувати поштові перевезення та відігравати важливу роль у процесі контролю залізничного транспорту. Про це йшлося на  нещодавній нараді в НАУ. Єдина перешкода до введення таких послуг — брак відповідного законодавства, яке регулюватиме використання повітряного простору безпілотними системами.  

З ініціативи Запорізького обласного центру допомоги учасникам АТО у Веселівському і Приазовському районах відбулися навчально-методичні семінари, присвячені зустрічі воїнів, які повертаються з п’ятою хвилею демобілізації. Начальник управління з питань внутрішньої політики та зв’язків з громадськістю Запорізької ОДА Олександр Зубченко наголосив, що основне завдання зараз — приділити більше уваги кожному з них, розповісти про права, державні соцгарантії, переконати їх оперативно стати на облік до управлінь соцзахисту й пройти комп?лексний медичний огляд.

На жаль, багато з них легковажно ставляться до свого здоров’я, яке з об’єктивних причин погіршилося під час перебування в зоні АТО, що може призвести до важких ускладнень і прогресування хвороб. Чимало проблем виникає і з їхньою професійною адаптацією. 

Якщо у країні розвивається підприємництво, успішно розвивається й економіка загалом. Малий і середній бізнес — це виробництво вітчизняних товарів і надання послуг, робочі місця. В Україні ж, на жаль, очевидні заходи, які могли б позитивно вплинути на розвиток підприємництва (зменшення податкового тиску, дерегуляція, боротьба з корупцією тощо), гальмують або дуже повільно реалізують.

Наприклад затягування ухвалення нового Податкового кодексу, який потрібен бізнесу як повітря. Але, можливо, не варто чекати, доки у столиці депутати і чиновники міністерств нарешті рушать у потрібному напрямку? Тим більше, децентралізація дозволяє. То як можна підтримати розвиток малого й середнього бізнесу в регіонах і чого чекають підприємці від влади усіх рівнів? 

Ще на початку 1990-х мені на очі трапився зовсім коротенький вірш. Але який за ними пролягав психологічний простір — простий і водночас напружений.