Мамина ласка — це чарівні ліки від усякого болю. Мамина ніжність, доброта, чуйність оспівують одвічно в піснях і легендах.  Ось одна з них, що сягає сивої давнини.
Воїна-бранця засуджено до прилюдної страти. Напередодні йому дозволено попрощатися з матір’ю. Він боїться смерті. Він благає неньку порятувати його, бо не гідний прийняти покарання мужньо, як справжній легінь. Мати ховає своє пекуче горе у найглибші тайники зболеного серця.

Громадські організації в партнерстві з Міжнародним фондом «Відродження» провели моніторинг доступу тимчасових переселенців до освіти. Здійснювали його в дев’яти областях, де зафіксовано: найбільшу їхню чисельність — Харківська область, середню — Запорізька, Київська області, м. Київ, і найменшу — Волинська область. 

ЧИТАЙТЕ В ДОБІРЦІ:

Уманська одіссея поета

«Марсіанин» з радянського пекла

Заборонена правда

Коли дірки в бюджеті покривають за рахунок пенсіонерів, це свідчення того, що економічна ситуація в державі не найкраща. Але законодавці знаходять інші можливості покращити таке становище. На це зокрема спрямований законопроект №1888 народного депутата, голови Комітету ВРУ з питань інформатизації та зв’язку Олександра Данченка. 

На аграрній мапі Сумщини СТОВ «Перемога» з’явилося рівно чверть століття тому. Створене у селі Павленкове Лебединського району, де раніше було відділення радгоспу, господарство витримало всі випробування і стало одним із провідних в області. Як пригадує його незмінний керівник Анатолій Онайко, над назвою думали недовго, оскільки це було напередодні 45-ї річниці великої Перемоги. Виходить, що не помилилися. 

Творець Малого герба України, засновник українського архітектурного стилю модерн, художник Василь Григорович Кричевський (1872—1952) та його не менш талановита родина почали створювати одну з кращих сторінок українського мистецтва з кінця ХІХ століття й роблять це донині. Хоч більшу частину життя змушені були робити це за кордоном.

Після смерті Василя Кричевського в далекій Венесуелі його донька — художник, скульптор, ткаля, вишивальниця – й сини,  відомі мистці акварельного живопису, не наважилися повернутися в Україну: родинні коріння сина Василя (1901—1978) й доньки Галини (1918—2006) проросли вже в Каліфорнії (США), сина Миколу (1898—1961) доля закинула до Парижа. І вони, і нове покоління Кричевських зберегли теплі почуття до рідної землі. Серед них — художниця Катерина Кричевська-Росандіч, онука Василя Григоровича. Нині їй 88 років, разом із сім’єю вона мешкає в містечку Маунтен-В’ю, штат Каліфорнія. 

Добре пам’ятаю з дитинства цей вислів, за яким стоїть уся наша історія: «Головне, щоб не було війни…»  Ось скаже це бабуся після півгодинних скарг на складності життя — і наче легше стало, наче заспокоїла себе і співрозмовників. Але нині сталося так, що життя складне, а війна забирає кращих. І горе розливається над країною, і минуле стає ближчим. Особливо зараз, напередодні 70-річчя перемоги над нацизмом. Історичні паралелі не дають спокою: плутанина правди і неправди, перекрученість людських доль, розділені родини, руйнування домівок і незрозумілі перспективи. Війною наче просякнуте все наше життя, навіть якщо зовні воно здається мирним.

Зустріч з документами минулого не лише допомагає краще зрозуміти історичні події — вона робить змістовнішим сьогодення. Саме так сприймається виставка документів Національного архівного фонду України, присвячена 70-й річниці Перемоги над нацизмом в Європі «Україна: шлях до Перемоги», що демонструються у столиці в Центральному державному архіві громадських об’єднань.

На кожному стенді — документальні свідчення. Тут гордість і біль переплелись в єдине ціле. Зупиняюсь біля тексту повідомлення радіостанції «Радянська Україна» 9 травня 1945 року про підписання Акту про капітуляцію німецьких збройних сил. А поруч — фото зруйнованого Хрещатика, палаючого Дніпропетровська. А ось повідомлення розвідників про знищення нацистами сіл в Житомирській області. Спалено в Лучинці 250 дворів, Славетному — 307 дворів, Городці — 180 дворів.

На прикладі Миколаївського бронетанкового заводу можна переконатися в історичній закономірності. Побудований по завершенні Другої світової війни у 1948 році, він саме зараз отримав друге дихання. Недоброзичливці подейкують: на території України тривають воєнні дії, тож з’явилися замовлення й для підприємства. Звісно, замовлень для оборонки чимало. Але вони — результат авторитету та досягнень, набутих у мирний час, і наслідок славної історії підприємства. 

У телецентрі, який в народі називають «Олівцем», розміщується державна телерадіокомпанія «Всесвітня служба «Українське телебачення і радіомовлення». Головною метою її створення було входження України у світовий інформаційний простір. Чи під силу їй відповісти на нинішні виклики? Про це наша розмова з генеральним директором Михайлом ШМАТОВИМ.