Михайло ШМАТОВ:«Ми дзеркало тих процесів, які відбуваються в країні, але це дзеркало не може бути кривим» 

У телецентрі, який в народі називають «Олівцем», розміщується державна телерадіокомпанія «Всесвітня служба «Українське телебачення і радіомовлення». Головною метою її створення було входження України у світовий інформаційний простір. Чи під силу їй відповісти на нинішні виклики? Про це наша розмова з генеральним директором Михайлом ШМАТОВИМ.

Генеральний директор УТР Михайло Шматов

— Михайле В’ячеславовичу, ситуація на інформаційному фронті потребує нашого потужного іномовлення. Чи відповідає УТР цим вимогам?

— Про те, що іномовлення — це один із головних акцентів інформаційної політики, останнім часом не говорив тільки ледачий. Але чомусь усі мовчать про те, що такий канал існує понад 12 років. У нашому статуті чітко прописано, що це мовлення за межі України. Саме цим ми і займаємося.

— Нещодавно прочитала, як «ворожі голоси» критикують вашу компанію. Мовляв, усі новини застарілі, берете їх в основному в обласних телерадіокомпаній…

— Якщо почали лаяти, отже, ми на правильному шляху. Раніше просто не помічали! А якщо серйозно, то кілька років тому УТР в основному орієнтувалася на українську діаспору, тож ми справді давали інформацію з обласних ТРК, причому програми були культурологічного спрямування. Але з середини минулого року головний акцент робимо на новинах.

— Російське іномовлення передовсім займається пропагандою. А що можете протиставити цьому ви?

— Почнемо з того, що до інформаційної війни Росія готувалася багато років. Весь світ накрила своїм іномовленням, вкладала в це шалені гроші. А в Україні інформаційну діяльність практично звели до мінімуму. Тож нам довелося вчитися буквально на ходу.

— Навчилися?

— Насамперед ми зрозуміли, що потрібно відмовитися від контрпропаганди. Ми не повинні виправдовуватися. А обливати у відповідь брудом наших супротивників — це не стиль європейської країни. Наш головний козир — правда.

— Правда буває різна. Нині точаться розмови про те, що будь-яка критика ллє воду на млин наших ворогів. Чи стикалися ви з цензурою?

— Якщо говорити про цензуру як зовнішній регулятор, — ні. За весь час моєї роботи на цій посаді ніхто не давав вказівок, що ми мусимо говорити в своїх програмах. Інша справа, зростає рівень саморегулювання наших журналістів. Цей регуляторний механізм закладений в усвідомлення своєї місії — доносити правду про те, що відбувається в Україні. Ми поширюємо тільки інформацію, яка підтверджена офіційно. Смажені факти із серії «одна баба сказала» не даємо ніколи. Дешевий рейтинг каналу іномовлення тільки на шкоду йому. Ми дзеркало тих процесів, які відбуваються в країні, але це дзеркало не може бути кривим. Якщо за кордоном перестануть вірити нашому каналу, перестануть вірити й Україні.

— Нещодавно в Україні запустили суспільне телебачення. Цей процес торкнувся вашої компанії?

— Коли вирішували питання про створення суспільного телебачення, ми перебували в підвішеному стані, оскільки не знали, в якому напрямі розвиватимемося. Загалом були готові працювати в будь-якому статусі. Після того, як ухвалили поправки до закону, УТР вивели із суспільного мовлення. Ми залишилися державною компанією.

— Як це позначилося на розвитку «Всесвітньої служби»?

— На жаль, основні проблеми залишилися. Це — технічне забезпечення і зарплата. Сучасне телебачення неможливе без якісного сигналу, але наша техніка в жахливому стані. Крім того складно знайти на наші зарплати високопрофесійних фахівців, які володіють іноземною мовою. Люди, які в нас працюють, — справжні патріоти. Але так довго тривати не може.

— Якими мовами представлені програми УТР?

— У нас три блоки новин: англійською, українською й російською. Українська діаспора за кордоном має право отримувати інформацію мовою своєї Батьківщини. Англійська — це вектор напрямку євроінтеграції. Російська потрібна для того, щоб користувачі, на яких розрахована пропаганда російських телеканалів, чули правду про Україну зрозумілою їм мовою. Це той мінімум, без якого обійтися неможливо.

— Чи є у вас статистика, скільки людей за кордоном дивляться і слухають ваші програми?

— Якщо подивитися карту покриття супутниковим сигналом, реально ми транслюємо на Європу, Північну Америку, частково на територію Росії і на азіатські країни. Але підрахувати точно, скільки людей нас дивиться, неможливо. Крім того, в будь-якій країні іномовлення ніколи не було каналом першої кнопки. Хто в Україні починає свій день зі СNN? Передовсім люди дивляться свої канали. Наприклад, німці дуже поважають свою Deutsche Welle («Німецька хвиля»). Цю компанію створювали так само, як і нашу, для німецької діаспори за кордоном. У них прекрасне технічне забезпечення. Компанія представляє Німеччину як європейську культурну націю і волелюбну демократичну правову країну понад 30 мовами: від англійської та німецької до вельми екзотичних — амхарської та урду.

— Недавно ви підписали з керівництвом цієї компанії меморандум. Чого чекаєте від співпраці?

— Ми звернули увагу, що Deutsche Welle активно працює через Інтернет, максимально використовує різні платформи, а перевагу надає коротким формам. При цьому мовлення актуальне, інтелектуальне й аналітичне. Без використання досвіду зарубіжних колег єдиній українській державній іномовній телекомпанії не обійтися. Тепер наповнюємо меморандум реальною роботою: німецькі фахівці проводять тренінги для журналістів, режисерів монтажу та операторів УТР, допомогли нам модернізувати сайт. Якщо раніше він був додатком до телеканалу, то нині це самостійний засіб інформації, що використовує різні інструменти, зокрема й соціальні мережі. До речі, жителі Німеччини і Росії посідають друге-третє місце за кількістю відвідувачів сайту УТР.

— Що, на вашу думку, потрібно зробити, щоб український канал іномовлення досяг сучасного європейського рівня?

— Насамперед треба створити концепцію інформаційної політики. Це величезний ланцюг, в якому іномовлення — лише один із сегментів. Має бути чітка координація дій, щоб уся ця система працювала як єдиний механізм.

Наталія ДОЛИНА
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Михайло ШМАТОВ. Народився 1967 року у Сімферополі. Закінчив Ленінградський інститут водного транспорту та Кримський юридичний інститут. Працював керівником державної телерадіокомпанії «Крим».