Театр перевіряється Чеховим — це твердження до снаги франківцям, які поставили одну з найвідоміших п’єс драматурга

П’єсі, написаній Антоном Чеховим 1896 року й надрукованій у журналі «Русская мысль», судилася особлива місія. Нині важко уявити, що перші її покази на сцені Александринського театру в Петербурзі стали провальними.

Два роки потому «Чайкою» відкривався щойно створений Московський художній академічний театр. Прикро вражені невдачею петербурзької вистави, засновники МХАТу Костянтин Станіславський та Володимир Немирович-Данченко неймовірно хвилювалися. Та коли реакція публіки після напруженої тиші під час першої дії змінилася тріумфальними оплесками, за спогадами Немировича-Данченка, учасники спектаклю обіймалися, як у Великодню ніч. Від того часу МХАТівську завісу прикрашає зображення чайки як символу нового російського театру, який шанує традиції і прагне творчого пошуку. 

З усіх українських клубів, які продовжують виступи на євроарені після зимової перерви, найбільшу увагу привертали динамівці. Олег Блохін отримав можливість готувати команду на передсезонних зборах за власними рецептами й уподобаннями. Гравець збірної Хорватії Огнен Вукоєвич зізнався журналістам: так інтенсивно, як це було в іспанській Марбельї, він ніколи в своєму житті не тренувався.
Перший офіційний матч сезону підтвердив, що Андрій Ярмоленко і його партнери готові проводити 90 хвилин гри у високому темпі. Водночас стало очевидно: налагодити командну гру в такий короткий термін тренерському штабу не вдалося.

Один із моїх найяскравіших дитячих спогадів — кіносеанс у клубі маленького провінційного містечка. Яке це було свято! Промінь кінопроектора малює на екрані яскраві сцени з життя українців. Ось біля хати запорожця Карася його названа дочка Оксана сумує за своїм коханим, козаком Андрієм. Вона мріє перелетіти разом з милим до рідних дніпровських берегів, жити з ним в одному гніздечку, на батьківщині. Ось добряче захмелілий Карась не без підстав побоюється зустрічі зі своєю дружиною Одаркою. Однак уникнути сварливої жінки не вдається, вона обсипає чоловіка лайкою, допитуючи, «відкіля це ти узявся». Їхній дует неперевершений: «Ой, Одарко, годi буде, перестань-бо вже кричать!». «Нi, нехай же чують люди, ні, не буду я мовчать!».

«Видання  книжки — це перша спроба в історіографії подати комплексну картину політики того періоду вітчизняної історії. У роботі проаналізовано такі аспекти кримської проблеми, як ставлення українських державних структур до статусу Кримського півострова, їхні стосунки із кримським урядом, режимом Петра Врангеля, реакція на пропозицію частини кримськотатарських політиків надати Польщі мандат на Крим. Окрім того, розглядаються такі невідомі чи маловивчені сюжети, як діяльність українського підпілля у врангелівській армії, українського національного руху в Криму в 1919—1920 роках, українських дипломатів з утворення Чорноморської федерації, кримського представництва в Києві та боротьбу за Північну Таврію взимку 1918—1919 років», — зазначив Віктор Лукашенко, керівник кримської філії Національного науково-дослідного інституту українознавства та світової історії.  

У Музеї Шевченка в Києві вперше серед робіт народних майстрів торік виставили колекцію з Глухова. Відвідувачів вразили майже півтори сотні дзвоників Ірини Колтакової. Їй нелегко було їх обирати з 1300 екземплярів з порцеляни, ялівцю, скла… Нема хіба що електричних. Є срібні. Їх звучання не надто гарне: давні майстри про це знали. Вони хоч і зазначали, що дзвоники срібні, але додавали у сплав більше бронзи, тоді їхні цінні витвори звучали привабливіше.  
Колекція Колтакової унікальна для України і формується в неповторному Глухові. Там склалася традиція: випускники навчальних закладів, молодята та інші глухівці, зачаровані старовиною рідного міста, встановлюють іменні лавочки в скверах і парку.

Винесені у заголовок слова з геніальної поеми Тараса Григоровича Шевченка «Кавказ» написані майже 170 років тому. Водночас вони доволі влучно відображають похмуру картину семи днів, з 5 по 11 лютого 2013-го, коли знічев’я замовк весь державний радіоефір і велику європейську країну охопила тривожна незрозуміла тиша. Обірвалася на півслові передача Першого Національного, згас «Промінь», заклякла «Культура»… Що це було, достеменно ніхто не пояснив, тож кожен змушений шукати відповідь сам.  

Якщо ваша дитина щоранку вирушає пішки до школи за кілька кілометрів, безсоння і хвилювання вам гарантовані. Навіть якщо це звичні для села три кілометри, які в нашій країні вважаються пішохідною доступністю до навчального закладу. Журналісти «Урядового кур’єра» з’ясували, що певні поліпшення у підвезенні учнів до навчальних закладів відбулися, але й проблем виявили чимало. Особливо з утриманням та обслуговуванням шкільного транспорту. 

У дні футбольних матчів «Шахтаря», особливо міжнародних, Донецьк трохи нагадує величезний вокзал, оскільки сюди — на «Донбас Арену» — прибувають тисячі вболівальників. На жаль, минула середа підтвердила лиху репутацію числа 13 і окрема група шанувальників футболу на стадіон так і не потрапила. А деякі з них узагалі повернуться додому тільки… в домовинах: за кілька годин до початку матчу Ліги чемпіонів «Шахтар» — «Боруссія» літак із Одеси здійснив у аеропорту шахтарської столиці аж занадто тверду посадку.  

Одним із ключових проектів, яким нині займається уряд, є підготовка до проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи з баскетболу 2015 року. Організація змагань такого рівня надзвичайно важлива для нашої держави, адже Євробаскет входить до п’ятірки найбільших спортивних заходів у світі і є другим за масовістю та значенням на Європейському континенті. Про концептуальні аспекти підготовки до Євробаскету-2015 під час урядового брифінгу розповів віце-прем’єр-міністр Олександр Вілкул.
За його словами, відповідно до вимог Міжнародної федерації баскетбольних асоціацій змагання має проводитися на шістьох сучасних спортивних аренах. 

Становлення європейської моделі місцевої демократії наприкінці ХVІІ — початку ХVІІІ ст. грунтувалося на теорії вільної громади: вже в ті далекі часи  окремі країни, приміром Данія, конституційно закріпили поряд із законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади ще й четверту — муніципальну, тобто громадівську. Зазначалося, що право територіальної громади самостійно вирішувати  свої справи має такий самий природний та невідчужувальний характер, як і права та свободи людини.
Утім, сьогодні стверджувати, що право столичної громади великої європейської держави Україна на місцеве самоврядування належить киянам через їхню природу чи дарується Творцем, не візьметься ніхто.