З того часу, якстанній радянський солдат покинув Афганістан, минуло  24 роки. Виросло вже нове покоління, для якого та десятирічна  війна — лише історія з життя держави, якої вже немає на карті. Однак для  тих, хто пройшов через це пекло, вона не просто історія, а нестихаючий біль у серці за загиблими однополчанами, за тими, хто передчасно пішов або в кого не склалося життя вже після повернення додому. Ніхто не запитував цих хлопців, чи хочуть вони ризикувати своїм життям. Як і в молодого офіцера — десантника Миколи Пантелюка, який через три дні після одруження вже був у Кабулі. І саме з того, як він потрапив в Афганістан та якими були  перші враження, ми розпочали нашу розмову. 

Того року в Москві панувала атмосфера гостинності, миру і дружби. Однак деякі країни — США, ФРН, Японія та інші відмовилися від участі в Олімпіаді, протестуючи проти вторгнення радянських військ в Афганістан. У той час, як на хвилі безтурботності пропливав над трибунами «Ласковый Миша», у країну в цинкових трунах поверталися солдати. Сьогодні, більш ніж через три десятки літ, історики, військові, політики та й самі учасники тих подій дають їм неоднозначну оцінку. 

Ставка кредитних ресурсів у комерційній банківській системі не повинна перевищувати 15%, вважає президент Українського союзу промисловців та підприємців (УСПП) Анатолій Кінах. Аргументує думку тим, що нинішня облікова ставка Нацбанку становить 7,5%, а дефляція за підсумками минулого року — 0,2%. Тож навіть за умови інфляції на рівні 8% це цілком прийнятна вартість кредитів. Натомість наприкінці минулого року вона сягала рекордних 30%. Це занадто дорого для промисловців і підприємців, кредити треба здешевити, констатував  Анатолій Кінах. Тоді пожвавиться й бізнес-діяльність, що позитивно позначиться на розбудові внутрішнього ринку та розширенні експорту, як це передбачено проектом державної програми активізації економіки на 2013—2014 роки.  

Місцеве самоврядування, право на яке вітчизняним громадам гарантують Основний Закон та імплементована Україною відповідна Європейська хартія, перебуває в очікуванні повномасштабної реформи. Місцеві громади сподіваються на розширення  економічного потенціалу своїх територій, удосконалення міжбюджетних відносин, перехід на перспективне планування розвитку, налагодження прозорих відносин з виконавчою владою. Про плани і завдання муніципальної спільноти в першому інтерв’ю для «Урядового кур’єра» розповідає президент АМУ, Криворізький міський голова Юрій Вілкул.   

Викладені на Ютубі відеозаписи з прихованих камер, де гувернантки «виховують» дітей стусанами, стали майже бестселерами в Інтернеті і обійшли немало телеканалів.

Вони викликали чималий резонанс у суспільстві. Адже хто знає, як поводяться з дітьми сучасні мері Поппінс, поки батьки ввірених їм малят на роботі? Втім, здавалось би, альтернатива гувернанткам є — дитсадочки. Там суворий контроль за нянями і виховательками. От тільки… Насправді тут теж ситуація не завжди райдужна. 

Майже два роки столичним водіям діставалося: група молодиків полювала на власників дорогих автомобілів. Вони імітували дорожньо-транспортні пригоди й так майстерно переконували в цьому нібито винуватців, що ті добровільно приносили аферистам доволі кругленькі суми, аби вирішити питання «полюбовно». Домовлятися потерпілим іноді доводилося з досить поважними людьми, які під час переговорів представлялися співробітниками Генеральної прокуратури. 

Акторський феномен формують (або не формують) відвертість і щирість. Відповідно акторів можна поділити на тих, які актуалізують власну відвертість, і тих, які плекають щирість. Першим не вдається пробудити співчуття глядачів, оскільки відвертість — риса, властива дорослій особі, себто тій, яка нічого не боїться, яка втратила інстинкт самозбереження.

Інша річ — актори, які розвивають свою щирість і, працюючи на кону, послуговуються насамперед нею. Це когорта, сказати б, справжніх акторів-дітей. Анатолій Хостікоєв — у ній. Якось філософ Назіп Хамітов влучно пояснив: «Щирість — це душевність, скерована назовні. І тільки тоді, коли любиш, не переплутаєш відвертість зі щирістю». Анатолій Хостікоєв любить! Рідних, близьких, свої ролі, театр. Послідовність саме така, позаяк любити акторську професію, не люблячи родину, неможливо (Наталя Сумська, дружина і мудра берегиня, — жінка, яка надихає любов Анатолія Георгійовича). 

Німецькі уболівальники, які скупчилися поблизу «Донбас Арени», наїжачилися чорно-жовтими кольорами, підтверджуючи своє прізвисько, справді гуділи, немов у перекиненому вулику. «Дохлі бджоли мед не носять!» — вважав своїм обов’язком крикнути в їхній бік кожен третій із донецьких уболівальників, які чимчикували на стадіон. «Вас»(що? - нім.) — нарешті не витримав один із гостей. «Та не нас, а вас сьогодні чекає добряча прочуханка!» — висловив упевненість місцевий поліглот.  

15 лютого стало вже традиційним збиратися біля пам’ятника воїнам-афганцям, що у Бучі. Там щороку проходить мітинг, присвячений черговій річниці з дня виводу радянських військ з Афганістану. Серед присутніх обов’язково будуть Віра Михайлівна Олійник та Олександра Василівна Григорова. У цих передчасно посивілих літніх жінок горе, яке об’єднує, — їхні сини Юрій Олійник і Дмитро Григоров не повернулися з тієї війни. Для рідних та друзів вони навічно залишилися 20-річними… Пам’ятаєте, як співається у пісні «Мами, мами» на слова Юрія Рибчинського? «Политикам, придумавшим войну, они налоги сыновьями платят»...  

Як кажуть, із кохання не робили б божества, якби воно не творило див. Сьогодні в багатьох країнах возвеличують це почуття, святкуючи День закоханих. Хоч дехто не сприймає таке свято або ставиться до нього іронічно, День Святого Валентина таки існує й служить тим гарячим напоєм, що зігріває безліч сердець у холодну зиму.