Ще у 2001 році у селищі, де я мешкаю, створили підприємство «Нектар», яке надавало комунальні послуги місцевим мешканцям. Угоди з ним я не укладала, але послуги оплачувала регулярно.
А в 2006 році у моїй квартирі почав протікати дах, з’явилися грибок, пліснява. Я зверталася до голови селищного комітету, а той — до працівників «Нектару», аби полагодили. Та останні відповіли лаконічно: «Немає грошей». Тому платити цьому підприємству за комунальні послуги я перестала.
Й надалі на мої неодноразові звернення щодо ремонту даху вони не реагували, але мене стали вважати злісним неплатником за комуналку. 

Усі нащадки великих так чи інакше відчувають, як на їхній долі позначається відоме прізвище. Роланд Франко, онук українського класика, в літературу не пішов. Обставини змусили його обрати іншу життєву стежку. Роланд Тарасович — гірничий інженер, кандидат технічних наук. Він — духовний, несуєтний продовжувач дідової справи. Його виступи на вечорах пам’яті Івана Франка та інших присвячених письменникові заходах, інтерв’ю в ЗМІ, допомога у формуванні музейних експозицій та участь у редакційних радах видань мають на меті донести до найширшого загалу правдивий образ велетня духу й літератури. І, звісно, популяризацію Франкової творчої спадщини. Цього року Роландові Франку минуло 80.  

Усі дорослі бодай трохи схожі на дітей. Причім узимку це зазвичай зриміше, ніж улітку: бува, навіть поважних сивих людей дзвінкого морозного дня понад усе тягне зліпити снігову бабу, проїхатись із вітерцем блискучою ковзанкою чи притрусити сніжком радісного онука. А як настають Різдвяні та Новорічні свята, то й у дорослих часто спалахують дитинною радістю очі.

Із таких ось теплих радісних усмішок, нестримного бажання весело побазарювати, придбати подарунки собі й близьким та ще й при цьому допомогти менш заможним сім’ям, самотнім стареньким та обмеженим батьківською ласкою дітям, немов з яскравих пазлів, склався  і цьогорічний Різдвяний благодійний ярмарок, який уже два десятиліття поспіль організовує в столиці поважна громадська організація — Міжнародний жіночий клуб Києва. 

Працювати у стилі «етнічного магічного реалізму» художниця Катерина Ткаченко почала в рідному Харкові, однак уже понад рік творчо підкорює Київ. За її плечима — низка персональних виставок, участь у масштабних мистецьких проектах, як ось у «Гогольфесті», «Гагарінфесті», Всеукраїнській бієнале історичного живопису «Україна від Трипілля до сьогодення». Попереду  нові полотна й, можливо, навіть зйомка власного фільму.

Свого часу Катерина Ткаченко оживила роздуми українського мислителя Григорія Сковороди в розписах на стінах Харківського літературного музею для виставки «Григорій Сковорода: мандрівка за щастям». До того, 2008 року, створила серію картин, що синонімічна філософії Сковороди. Цього року, як відомо, минає  290-річчя від дня народження Григорія Сковороди, тож картини художниці нещодавно постали перед київськими прихильниками мистецтва на виставці «Квіти серця» в галереї «АВС-арт». 

Я інвалід війни ІІ групи. Вважаю, що з 2007 року мені не виплачують пенсію в повному обсязі. Адже у той рік вийшов Указ Президента, відповідно до якого учасникам бойових дій та інвалідам війни пенсію підняли на 25% від прожиткового мінімуму. А розмір його на той час становив 410 гривень.
З того часу шукав правду по всіх усюдах, і в район їздив, і навіть у Київ до Головного управління Пенсійного фонду. Але ніхто толком не може пояснити, чому не доплачують належні мені гроші. А із 2007 року цей борг вже становить понад 2 тис. гривень. 

Навесні нинішнього року на Сумщині прийняли першу в Україні обласну комплексну програму розвитку сільських територій, що розрахована до 2020 року. Документ масштабний, амбітний, — він  накреслює доволі високі і зримі рубежі. Вже перші місяці роботи над практичним втіленням задуму  засвідчили: керівництво регіону предметно і результативно взялося за наведення порядку в сільській місцевості, а саме   облаштування її інфраструктури.

Про перші результати і перспективи сільських населених пунктів краю кореспонденту «УК» розповідає голова Сумської обласної ради Геннадій МИХАЙЛЕНКО.    

Розпочався Новорічно-Різдвяний цикл святкувань, у якому тісно переплелися релігійність, народні традиції й сучасність. Тернопілля — в активних приготуваннях. В обласному центрі місцева влада оголосила конкурс «Феєрія Новорічного міста» та на кращий макет шопки «Різдвяне диво».

У новорічному творчому змаганні міська влада надає змогу всім охочим зреалізувати власні здібності та талант в оформленні зовнішнього вигляду об’єктів торгівлі, громадського харчування та сфери послуг, вулиць, осель, подвір’їв, ялинок у новорічно-різдвяному стилі. Задля цього передбачили три номінації: «Зелена модниця», «Настрій, дарований серцем», «Карнавал прикрас». У конкурсі запрошують взяти участь як окремих тернополян, так і установи, підприємства, заклади, організації, незалежно від форм власності, суб’єкти господарської діяльності, в підпорядкуванні яких є заклади громадського харчування, торгівлі та сфери послуг. 

Послугами таксі користуюся нечасто. А якщо точніше, востаннє це було рівно рік тому, на мій минулий день народження, коли везла на роботу пригощання до святкового столу. Ціну заломили ще ту, але що вдієш — нині все недешево. 
І ось із наближенням дня, коли стану старшою ще на рік, знову почала міркувати, у якій фірмі цього разу замовити машину. Колега порадив одну: начебто й ціни помірні, й водії люб’язні. З огляду на сніг і мороз зробити замовлення вирішила ще напередодні. О шостій вечора зателефонувала до оператора, зауважила, що машина потрібна на завтрашній ранок, назвала адреси, звідки і куди їхати і, затамувавши подих, чекала, якою ж буде ціна. 

Найбільші міста світу хоч і неофіційно, та щороку змагаються за визнання їхньої різдвяної ялинки найкращою. Хтось віддає перевагу живим деревам, хтось штучним, хтось інсталяціям. Головну окрасу свят прикрашають з особливим смаком, намагаючись здивувати і місцевих жителів, і туристів. Пропонуємо читачам разом з «Урядовим кур’єром» «побувати» біля найцікавіших, на наш погляд, новорічних символів і самотужки оцінити їхню привабливість.  Хіт-парад, звісно, суб’єктивний, та завважте: наші красуні майже без фотошопу.

Схоже, пристрасті навколо набрання чинності Законом «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її соціальний статус», більш відомим, як закон про біометричні паспорти, стихають. Тим паче, що країна, так би мовити, одномоментно не переходить на біометрію — процес поступового впровадження в практику документів з безконтактним електронним носієм біометричних даних його власника лише розпочинається. Попереду ще розробка, а потім ухвалення низки підзаконних нормативно-правових актів, без яких біометрична паспортизація населення не можлива. Скажімо, потрібно ще визначити технічні описи документів і порядок їх оформлення та видачі, провести тендер для визначення підприємства — виробника бланків документів тощо.