Коли за кількасот кілометрів від міста йде війна, є потреба подбати про заходи безпеки. Зокрема про стан бомбосховищ: чи готові вони прихистити тисячі миколаївців. Пер ші, хто нагадав місцевій владі її безпосередні обо в’язки дбати про безпеку людей, були волонтери. Громадські ак тивісти не лише порушили злободенне питання, а й першими почали його вирішувати: самостійно про ін спек ту вали більшість бомбосховищ, почали їх очищати й приводити до ладу. 

Пригадуєте фразу з «Кавказької полонянки», яка стала крилатою? Так, ідеться про «Хай живе наш суд — найгуманніший суд у світі!»  А спливла вона в пам’яті після ознайомлення з ухвалою, винесеною нещодавно одним із суддів Верховного суду України. До речі, у справі, яка набула широкого резонансу завдяки ЗМІ. Суть конфлікту на Сумському НВО імені М. Фрунзе досить детально висвітлював і «Урядовий кур’єр» у публікаціях  «Коли підштовхування до прірви видають за благо», «Під прицілом — українське машинобудування» та «Що за ширмою спекуляцій навколо НВО імені Фрунзе?» 

Забезпечити всю Запорізьку область високоякісними продуктами з фірмовою маркою свого підприємства давно мріє генеральний директор публічного акціонерного товариства (ПАТ) «Племзавод «Степний» Анатолій Волков. І не просто мріє — він наполегливо робить реальні кроки. Щорічно очолюваний ним колектив розширює виробництво сільгосппродукції, впроваджує нові технології. 

Розпашіла молодиця, підхоплена музикою баяна, кинулася в танець. На столі великий пшеничний сніп. Усмішки чоловіків і жінок. Картина «Свято» (1996 рік) наповнена літом, його спекою і сподіваннями на урожай. Тут не тільки грають барви, а й міниться настрій, невловимими нюансами даючи зрозуміти: перепочинок у селян короткий. Адже робота у них така, що тривалих пауз не любить.
Живописні полотна заслуженого художника України Анатолія Шкурка такі мальовничі, що хочеться побувати в зображеному ним світі. Тінисті міські вулиці — Чернігів завжди славився парками і скверами, берег Десни, переправа… Здається, у фарби підмішано сам час, тому так легко і невимушено проявляються на полотні соковиті, наповнені кольором і змістом, мазки. 

Яка вона зручна, ця оповідь про Мойсея і те, як він 40 років водив євреїв пустелею. Здавалося б, вона мала набити оскомину ще на початку 1990-х, коли, танцюючи від неї, доходили до висновку, що й пересічним українцям до своєї землі обітованої як до неба рачки — і на це треба зголошуватися, бо без варіантів.

Аж ось знову схожі сентенції. «І так, ті, кому 40 і більше, мають зрозуміти, що насолодитися результатами реформ вони навряд чи зможуть. Просто не встигнуть».

Забезпечення найнеобхіднішими медпрепаратами пільгових категорій людей законодавчо визначено постановою Кабміну в 1998 році. Проте й дотепер в Україні, на жаль, не створена надійна система з максимально прозорими механізмами. 
Державні закупівлі та планомірне постачання населенню якісних лікарських препаратів, виробів медичного призначення, закуплених за кошти державного бюджету, нині провалені через бездіяльність чиновників. Ситуація погіршується й тим, що анексія Криму та бойові дії в районах проведення АТО впливають на безперервність програм лікування хворих, ефективність профілактичних заходів, епідемічну ситуацію в державі загалом.
Тисячі хворих на тяжкі недуги людей фактично опинилися сам на сам з бідою. Вони обурені — нині МОЗ закупило лише 6% необхідних ліків. А отже, шанс на життя стає дедалі критичнішим. 

У 44-го Міжнародного кінофестивалю «Молодість» є позаконкурсна програма «Спеціальна подія», але фільм «Трубач» належить не до неї. Ще до вечірнього офіційного відкриття кінофоруму в Палаці «Україна» з його показу в столичній «Кінопанорамі» розпочалася в суботу опівдні конкурсна програма «Молодість — дітям». Та все ж ця стрічка стала для її авторів, кінорежисера Анатолія Матешка та сценаристки Анастасії Матешко, своєрідною спеціальною подією в їхньому житті.  

Пропорційно до зниження температури «підігрівається» у суспільстві обговорення найгострішої проблеми сьогодення — ймовірність енергетичної кризи в Україні. Щойно розпочали опалювальний сезон, а вже бракує газу, на складах недостатньо вугілля, необхідного для безперебійної робити теплових електростанцій, виробництва електроенергії. Аби знизити соціальну напругу в суспільстві, шахтарі західного регіону запевняють: в умовах, коли через війну на сході держави паралізовано роботу більшості шахт Донбасу, вони готові підставити надійне плече державі й компенсувати катастрофічне зменшення видобутку вугілля.  

Ювілейний рік Кобзаря відзначати у спокої і мирі не дають російські агресори. Але Тарас Шевченко згуртовує нас, українців, а мої краяни, незважаючи ні на що, підготували вже чимало заходів ушанування пам’яті Великого українця.

Серед них зацікавило відкриття Шевченківської світлиці в Підволочиській гімназії ім. Івана Франка. Як відомо, саме Іван Якович першим узявся закладати основи шевченкознавства.

…Він ішов Хрещатиком на милицях, але принципово не сідав у візок. Так бойовий офіцер Сергій Сивий прагнув довести собі та всім, хто бачив марш миру, що українців не зігнути до землі за жодних обставин. Земляки, звісно ж, упізнали в ньому відомого рівнянина Сергія Пандрака (Сивий — псевдо. — Авт.), багаторічного голову Рівненського відділення Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву, який у бою під Хрящуватим утратив ногу.

Нарешті він у Рівному. Ми спілкуємося в офісі МЖК, де й раніше не раз зустрічалися: щоправда, за інших обставин та інформаційних приводів… Сергій, вочевидь, читає в моїх очах іще не озвучене запитання і випереджає мене:
— Мабуть, хочете запитати про те, що й усі: чого ти туди поїхав у свої 52 роки, в тебе ж усе є? Відповідаю неоригінально: а хто, як не ми?