Розпашіла молодиця, підхоплена музикою баяна, кинулася в танець. На столі великий пшеничний сніп. Усмішки чоловіків і жінок. Картина «Свято» (1996 рік) наповнена літом, його спекою і сподіваннями на урожай. Тут не тільки грають барви, а й міниться настрій, невловимими нюансами даючи зрозуміти: перепочинок у селян короткий. Адже робота у них така, що тривалих пауз не любить.
Зустріч із братом
Живописні полотна заслуженого художника України Анатолія Шкурка такі мальовничі, що хочеться побувати в
зображеному ним світі. Тінисті міські вулиці — Чернігів завжди славився парками і скверами, берег Десни, переправа… Здається, у фарби підмішано сам час, тому так легко і невимушено проявляються на полотні соковиті, наповнені кольором і змістом, мазки.
Над картиною Анатолій Никифорович працює по кілька місяців. Упродовж цього часу виписує характерні для стилю художника реалістичні деталі, додає штрихи і відтінки. На відкритті однієї з виставок він розповідав, що малює скільки себе пам’ятає. Пригадує, як дісталося від матері на горіхи йому, чотирирічному, за те, що розписав піч вуглиною. Зате який баский кінь вийшов!
Майстер обожнює чернігівську природу, її буйноцвіття. І навіть не береться порівнювати з іншими краями. Перервавши навчання у Харківському художньому училищі, доля повела його дорогами війни.
1943 року, щойно визволили від фашистів Чернігів, 19-річний юнак записався на фронт добровольцем. Як заряджати рушницю, йому показали вночі, а вранці вже було перше бойове хрещення.
Чи не найбільш вражає спогад того часу — переправа через Дніпро. Обстріл був страшенний. Щойно закріпилися на протилежному березі, Анатолій почув вигуки: «Шкурка вбили!» Здивуванню не було меж: що означає вбили, ось він — живий і здоровий! Та поглянувши на чоловіка на плащ-наметі, хлопець упізнав старшого брата. Виявляється, вони воювали у сусідніх ротах, але зустрітися і поговорити так і не довелося.
Найдорожча медаль
Потім був шлях на Брагин, Мозир, Брест. У Білорусі Анатолій отримав першу нагороду — медаль «За бойові заслуги»: після тяжкого кровопролитного взяття однієї висоти командир власноруч причепив нагороду на гімнастерку юнака.
Війська з боями просувалися на Польщу, Німеччину. Інколи втомлені солдати падали без сил, та навіть у такі хвилини Анатолій Шкурко діставав папір, олівець і фарби. Скільки дружин, матерів і наречених одержали в листах портрети своїх дорогих воїнів, виконані рукою молодого художника, — не злічити.
Просуваючись із боями вулицями Берліна, бійці 111-го стрілецького полку 1-го Білоруського фронту дійшли до рейхстагу. Анатолія товариші підняли на руках, і він вивів великими літерами: «Шкурко з Чернігова».
Після війни Анатолій Никифорович навчався живопису в академії, опановував різні жанри, працював над художнім зображенням історії України, змальовував людей-трудівників, писав пейзажі, в яких особливо відчутна присутність людини.
Анатолій Шкурко писав і портрети сучасників. А до 150-річчя із дня народження Великого Кобзаря створив живописне полотно «Т. Г. Шевченко у Седневі».
Герої картин майстра запрошують відвідати свою епоху, демонструють, якими красивими і працьовитими були представники минулих поколінь. Тиха споглядальна розмова з ними дає багато інформації — історичної, естетичної й духовної.
Ми в Google+