Із задоволенням та великою надією прочитав про напрацювання столичних колег стосовно експертної платформи «Культура-2025» і вирішив одразу відповісти на заклик до культурної спільноти: «Якою мала б бути культура України в майбутньому і що для цього треба зробити?» Мені здавалося, що Біловодщина, яка вистояла в нинішні важкі часи, не допустила до себе жодного представника самопроголошених республік, захистилася від навали чужинців, завдячує своїм успіхом саме високому рівневі рідної української культури. Тож нашу думку щодо майбутнього варто врахувати, виписуючи подальші кроки. 

Фахівці визначають поняття споживчого кошика як набір товарів та послуг, необхідних для задоволення першочергових потреб людини в середньому протягом року. За радянських часів його формували та затверджували регулярно: кожні п’ять — сім років. У незалежній Україні за 25 років це поки що вдалося зробити лише один раз — у 2000-му (постанова Кабміну № 656). 

Під яким кутом розглядати мінські домовленості? Як трактувати їхні основні положення, котрі з пересічних українців навряд чи хто бачив? І чого очікувати в осяжному майбутньому від наших західних партнерів та північно-східних сусідів, особливо у світлі нещодавніх перемовин у «нормандському форматі»? Аби раз і назавжди розставити всі крапки над «і» та забезпечити недвозначне прочитання цього документа, Президент Петро Порошенко відновив традиційне донедавна спілкування з журналістами провідних вітчизняних телеканалів. 

Питання якісної забудови та дотримання усіх норм законодавства у галузі містобудівної діяльності в Україні стоїть дуже гостро.

Слід нагадати, що будівництво залежно від категорії складності за декларативним принципом або на підставі дозволу на виконання будівельних робіт, на думку юриста галузі, адвоката «Центру конфліктології і права» Тетяни Журавель, було не до кінця продуманим у процесі лібералізації містобудівної діяльності. Зокрема це стосується ухваленого в 2011 році Закону «Про регулювання містобудівної діяльності». Хотілося б наголосити, що це було зроблено для спрощення дозвільних процедур у містобудівній діяльності та уникнення бюрократичної тяганини. Але з часом з’ясувалися недоліки цієї новації. 

 Цього року урочиста церемонія відкриття 46-го Київського міжнародного кінофестивалю «Молодість» відбулася в Національному театрі ім. Івана Франка.

Стурбовані селяни з Великої Омеляни та Милостова Рівненського району завітали на корпункт «УК»: нас знову труять! Допоможіть! 

У якому війську служити добре? Звичайно ж, у мирному. Але… в один момент війна перевернула життя тисяч українців. Одні втікали зі сходу від смерті й розрухи. А інші — із заходу, центру, півночі, полишаючи домівки, бізнес, комфортні робочі місця, сім’ї й дітей, рушали туди, де їхня поміч була вкрай потрібною. Вони стали на захист своєї землі. До когорти добровольців активно долучалися жінки, дівчата — пацанки і панянки. Згодом навіть скептики-чоловіки погодилися: жінка і військова справа поєднувані. Це засвідчили участь жінок у боях і досягнуті результати. Маючи офіційну посаду на полі бою комірниці чи кухаря, жінки виконували бойові завдання як розвідниці, стрільці. Прекрасні результати не лише вразили чоловіків, а й змусили військові чини врегулювати питання призначення на бойові посади жінок. 

У Чернівцях щоразу восени прийнято згадувати алопецію 1988 року — масове облисіння дітей (тотальне чи часткове), що супроводжувалося нервовими розладами, страшними снами, бронхітами, ураженням шкіри, болем у суглобах. Традиційно першу скрипку у таких спогадах грає доктор медичних наук професор, почесний громадянин Чернівців Леонтій Сандуляк. Останніми роками Леонтій Іванович упевнився нарешті в діагнозі й на запитання «Що спричинило випадіння волосся у маленьких чернівчан?» відповідає: «Це було отруєння комплексом солей важких металів, серед яких домінував талій». 

Мільйони тонн твердих побутових відходів (ТПВ), накопичені на звалищах в Україні, стали для нас проблемою, гострота якої зростає мало не щодня. А тим часом непотріб можна перетворити на дохід. Як це зробили, скажімо, у Швеції, де значну частину відходів використовують для виробництва пластикових меблів і труб, а також біогазу, гумусу тощо. Україна взяла курс на збільшення частки альтернативних ресурсів у сфері опалення, тож нам, вочевидь, теж треба це робити. 

«За моїми відчуттями, музеї можуть слугувати молитовними будинками. Це місце, де поважають творчість людини і відчувають спадкоємність, зв’язок із минулим. Це місце дає нам відчуття людської гідності й допомагає прагнути до власної творчої самореалізації», — це слова відомого американського мільйонера-філантропа Нортона Саймона, внесок якого в колишній муніципальний музей був таким, що установу названо його ім’ям.

І в України така благородна діяльність має глибоке коріння. Скажімо, Богдан Ханенко збудував не тільки музей для своїх колекцій, а й дохідний дім поряд, щоб гроші від здачі квартир ішли на його утримання. Не менш знана родина Терещенків, які 80% доходів від своєї діяльності віддавали на благодійництво. Ті суми, які жертвували на духовний розвиток власного народу Костянтин Острозький, Петро Могила, Іван Мазепа, й нині викликають захоплення.