Пророчий вірш Василя Симоненка «Де зараз ви, кати мого народу?» ще матиме не одне своє логічне підтвердження переконанню «Пощезнуть всі перевертні й приблуди, І орди завойовників-заброд!» — Україна переможе у священній війні за рідну землю. Так станеться, бо інакше й бути не може. Однак боротьба буде нелегкою, якою вона й була в усі часи.

Саме за полум’яне прочитання Симоненкового слова, у якому що не рядок, то пророцтво, засудили двадцятип’ятирічного Геннадія Афанасьєва — одного з кримських активістів, який під час окупації півострова підтримував рух за єдину Україну, брав участь в акціях протесту. 

Резонансні корупційні події останнього часу, у центрі уваги яких опинилися деякі особи з керівництва Миколаївської області, змусили Президента Петра Порошенка приділити посилену увагу цьому регіону, вдавшись навіть до певних кадрових рішень. Тож відкриття виробничо-перевалочного комплексу Bunge-Україна на території Миколаївського морського порту стало новим приводом, аби поговорити про наболіле.

Ще напередодні від’їзду глава держави зустрічався з головою Миколаївської обласної держадміністрації Вадимом Меріковим. «Попри певні досягнення, роботу з АТО тощо, після розмови зі мною Вадим Меріков написав заяву про звільнення з посади голови обласної держадміністрації. Це політична відповідальність», — відверто заявив Петро Порошенко. 

Обдурити чи обікрасти дитину шахраєві дуже просто, адже вона не може постояти за себе. Тож ображати малечу — великий гріх. Та коли це стається, до захисту дітей долучається держава в особі прокурора.

Так, Запорізька місцева прокуратура №1 вжила заходів представницького характеру в інтересах малолітньої дитини, спрямованих на захист її житлових та майнових прав. За результатами судового розгляду цивільної справи позовні вимоги прокуратури в інтересах дівчинки задоволено: за нею визнано право власності на дві п’яті частини житлового будинку в Бердянську. Об’єкт нерухомості вдалося витребувати на користь малечі з чужого незаконного володіння, а попередній договір про відчуження визнано недійсним.

У будинку в київському Голосієві Максим Рильський мешкав останні 14 років свого життя — із 1951-го по 1964 роки. Відомо, що ідея заснувати тут музей належить відомому мистецтвознавцю і близькому другу класика Олександрові Дейчу. Її підтримала очолювана Олесем Гончарем Спілка письменників України, а сини поета Богдан і Георгій передали державі в дар садибу батька.

Однак партійна влада республіки всіляко зволікала з ухваленням відповідної постанови. Тож Олександр Дейч організував розголос цієї ініціативи, заручившись підтримкою московських діячів культури — відомих поетів М. Ісаковського, О. Твардовського, М. Тихонова, оперного співака І. Козловського.  

Фестиваль культури «Українська весна» відбувся вдев’яте. Тривав він не лише в адміністративному центрі Великопольського воєводства. Заходи відбувалися в містах Лешно, Гнєзно, Понєц, Бояново, у гмінах Червонак, Пакослав. Виступали митці з Києва, Харкова, Тернополя, Чернівців, Рівного, інших наших міст.

Фестиваль започаткував нині світлої пам’яті Лукаш Горовський. У 1990-х роках у його фермерському господарстві з’явилися заробітчани з України й просили роботи. Працевлаштував. Згодом отримав запрошення відсвяткувати разом з ними Різдво в їхньому селі Цигани, що на Тернопіллі. Побачивши українське життя на власні очі, почав допомагати спочатку Циганам, а згодом і Борщівському району. 

Державний резерв матеріальних цінностей — запорука виживання країни у ситуаціях, що загрожують здоров’ю населення або його існуванню. Але, на жаль, про розкрадання в системі Державного агентства резерву України (Держрезерв), що існувало в минулі роки, не говорив хіба що ледачий.

Не обійшла сумнівна репутація і його наукову установу — Український науково-дослідний інститут «Ресурс». У середині листопада 2015 року його директора Володимира Линника звільнили з посади через те, що він надавав юрособам послуги оренди приміщень всупереч чинному законодавству та виплачував зарплатню фіктивному співробітникові. З 17 листопада минулого року генеральним директором установи призначено Бориса ЗАПТАЛОВА. Він і розповів «УК» про реорганізацію УкрНДІ «Ресурс» та відновлення його репутації. 

Син однієї нашої співробітниці служить у зоні АТО. Точніше, воює. Мати, звісно ж, по кілька разів на день дзвонить йому на фронт, щоб переконатися, що живий. Особливо непокоїться за кровиночку бідолашна після повідомлення у пресі, що в травні 2016 року на Донбасі загинули 26 українських вояків.

І ситуація на фронті весь час загострюється. Якби не масовий героїзм наших солдатів, неминучими були б більші втрати. Схиляю голову перед українськими захисниками Авдіївської промзони під Донецьком, яку несамовито обстрілюють бойовики. В інтернеті прочитала, як один з наших вояків на ім’я Сергій, поранений шістьма осколками, відмовився від госпіталізації. Він, показавши на маленький український прапорець на рукаві гімнастерки, просто сказав: «Тут мої хлопці, і я їх не покину». 

Уже майже півроку як створено єдиний контролюючий орган у сфері продовольства — Держпродспоживслужба замість кількох корумпованих. Що вдалося зробити за цей час та з якими труднощами стикається служба? Яких новацій слід очікувати бізнесу? Про це «УК» запитав у голови Держпродспоживслужби Володимира ЛАПИ. 

Засідання Міжпарламентської ради Україна — НАТО, яке відбулося вчора у столиці, покликане наблизити нашу країну до відповідей на багато актуальних запитань і викликів сьогодення, чіткіше визначитися з євроатлантичним вектором розвитку, зрозуміти перспективи не лише в контексті подальшої співпраці з Альянсом, а й із Євросоюзом. 

Жителька невеликого містечка на Донеччині переживає не кращі часи. Сусіди її знають як патріотично налаштовану інтелігентку. Тож роботу знайти не може, поїхати світ за очі немає за що, а продати хату тепер сусіди, які симпатизують зайдам, не дають змоги. У перші місяці війни велося їй ще якось терпимо. Коли потрібно було кудись поїхати, без вагань залишала ключі сусідці. Та і за порядком приглядала, і нехитре господарство порала. З часом ситуація змінилася не на краще. Поступатися своїми поглядами і приймати позицію більшості жінка не збиралася, але й сусіди дарувати таке «невігластво» не хочуть. Коло замкнулося. Залишити хату вже ні на кого. Розбіжності у світоглядах вплинули й на це. Тепер «громада» тільки й чатує, коли жінка кудись поїде, щоб за монголо-татарським прикладом розтягти майно інакодумиці.