Цей набір слів може перетворитися на осмислений вислів уже за кілька днів. Звісно, в Кремлі добре обізнані з класичним прикладом щодо розставлення розділових знаків між словами у виразі «казнить нельзя помиловать». Та нині доречніші саме слова, винесені в заголовок. Адже Надія Савченко не визнає вироку російського суду, який відучора набув чинності. Вона заборонила  адвокатам оскаржувати його, оскільки не вірить у російське правосуддя та не має наміру надалі брати участь у судовому фарсі.

«Уже від п’ятого квітня органи ФСВП мають право почати етапувати Надію Савченко до місця відбування покарання, але я сподіваюся, що керівництво ФСВП не загострюватиме ситуацію і почне негайне етапування Савченко», — написав учора її адвокат Микола Полозов. 

Херсонщина — чудовий степовий аграрний край. Сільськогосподарські угіддя тут займають майже два мільйони гектарів. Це найбільша площа орних земель в Україні. Область — один із вітчизняних лідерів у вирощуванні овочів та баштанних культур. Серед зернових традиційно вирощують пшеницю, зокрема озиму, а також жито, овес, ячмінь і просо.

Тому, збираючись у відрядження до одного з найвідоміших на Херсонщині сільськогосподарських підприємств ДПДГ «Асканійське», яким уже понад 32 роки беззмінно керує Герой України Віра НАЙДЬОНОВА, був переконаний, що познайомлюся там з чудовими людьми. 

До неї готувалися надзвичайно ретельно — і співробітники закладу, й колекціонери, художники та знавці фарфору-фаянсу. Адже увічнення нашого генія слова і думки саме у тонкій кераміці, яка є індикатором ідентичності кожного народу, не випадкове. Ще за життя Тарас Шевченко навідувався до  Межигір’я, розумів значення здобутків Києво-Межигірської фаянсової фабрики (на ній деякий час також випускали і фарфор) для пересічних українців. Адже з демократизацією цього вишуканого матеріалу мистецтво входило через побут у кожну оселю, перетворювало родинне спілкування на церемонію та свято. Нині на виставці «Шевченкіана в українській тонкій кераміці» до 202-ї річниці від дня народження Тараса Григоровича зібрано найкращі твори останніх двох століть, виконані у фарфорі та фаянсі, присвячені Кобзареві. 

Пам’ятаєте ці рядки з поезії Тараса Шевченка? Ні? То освіжіть у пам’яті шкільні знання з української літератури. Дуже на часі. Хоч і написано майже 150 років тому, 1847-го. Вірш має назву «Мені однаково, чи буду…», а закінчується рядком, винесеним у заголовок.

Чому саме так? А тому, що мені болить те, що нині діється на моїй малій батьківщині з перейменуванням населених пунктів, назви яких містять символіку комуністичного тоталітарного режиму. Гадаю, широкому загалу жителів селища і району відомий попередній висновок Українського інституту національної пам’яті стосовно відповідності чинному законодавству поданих пропозицій нової назви селища, а отже, й району, від 11 лютого цього року.  

Відповідно до статті 26 Закону України «Про державну службу»: 

За даними СБУ, на кінець березня 2016 року в полоні у терористів на тимчасово окупованих територіях Донецької й Луганської областей України перебували 115 полонених. І ще 12 — на території Росії. З них 75 — це хлопці, які зі зброєю в руках захищали цілісність нашої держави: п’ять бійців добровольчих батальйонів, 61 військовослужбовець, по 4 представники МВС та Нацгвардії і один прикордонник.

Про кожного з них українській стороні відомі дата, місце і час, коли вони фактично стали заручниками. Це щодо військових. А стосовно цивільних інформація постійно змінюється. І навіть ті, хто переймається цією проблемою та активно займається їхнім звільненням, не завжди знають точні цифри. Нерідко це лише десята частина реальної ситуації. 

Глава держави вже підписав указ про звільнення з посади Генерального прокурора Віктора Шокіна. Наступного пленарного тижня Верховна Рада зможе затвердити на посаду нового керівника цієї структури. Консультації з парламентськими фракціями щодо гідної кандидатури на це крісло ось-ось розпочнуться. Такі тези озвучив під час чергового інтерв’ю провідним телевізійним каналам Президент Петро Порошенко.

Він висловив упевненість, що новий Генпрокурор зможе забезпечити глибинне реформування відомства. Для цього створено законодавче забезпечення Державного бюро розслідувань і Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Окрім цього, Президент особисто ініціює зміни до законодавства, які дадуть змогу створити Генеральну інспекцію та Службу внутрішньої безпеки для боротьби з корупцією всередині Генеральної прокуратури. 

Міський голова нині повинен мати не лише навички доброго господарника, а й бути фахівцем у піарі та брендингу, щоб уміти гідно представити своє місто інвесторам.

«Через велику кількість звернень від міських голів та кандидатів на ці посади ми продовжили набір у другу програму «Школа мерів» до 7 квітня. Із середини квітня стартуватимуть навчальні модулі», — повідомив під час прес-конференції в Києві керівник «Школи мерів» голова правління Агенції з питань стратегічних комунікацій та розвитку «Спільні зусилля» Руслан Рохов.  

Невеличкі черги — один із обов’язкових базарних атрибутів — нерідко можна побачити вже біля входу до Центрального ринку Слов’янська. За чим стоять? Просто бажають сфотографуватися біля місцевого колоритного пам’ятника. Через глибоку тріщину в гранітному постаменті впевнено переступає динамічна фігура чоловіка на повен зріст із навантаженою «кравчучкою» в одній руці та із сумкою на другому плечі. Зазвичай найбільше юрбляться біля бронзової скульптури приїжджі. Та за останні два роки це не тільки туристи-екскурсанти, а й тимчасово переміщені особи, які шукають притулку в Слов’янську та інших містах і селах прифронтового Донбасу. І саме представники цієї категорії людей уособлюють його із собою та з гіркою іронією називають цей пам’ятник «переселенець». Ось такого нового тлумачення несподівано набув перший на території країн СНД монумент підприємцям, зведений тут у 2006 році. Тим не менше, як і десять років тому, він залишається символом оптимізму та надії, які зараз дуже потрібні не тільки місцевим підприємцям. 

Врубель із польської означає «горобець»: пращури художника по лінії батька були прусськими поляками. Малював Михайло Врубель з дитинства, батько й мачуха, підтримуючи його захоплення, винаймали синові приватних вчителів. Вступивши до Петербурзької академії мистецтв, хлопець натхненно і повсякчас малював, тож став улюбленим учнем Павла Чистякова. Саме відомий художник і порекомендував молодого Врубеля професору Андріану Прахову, котрий керував реставрацією церков і фресок у Києві й пізніше опікувався розписами Володимирського собору. Це стало початком київського періоду (1884—1889) творчості загадкового й самобутнього художника.

Він називав Київ містом-поемою; на одному з улюблених місць — Володимирській гірці — мріяв побудувати Пантеон і розписати його. Перша монументальна робота тут — фреска «Зішестя Святого Духа на апостолів» на хорах Кирилівської церкви. Не маючи досвіду в монументальному жанрі, Врубель усього за рік пише кілька видатних творів: окрім «Зішестя…», іконостас для Кирилівської церкви, а ще дописав мозаїку одного з янголів у Софійському соборі.