І жодна з них не заведе у глухий кут. А ось угору — будь ласка! На оглядовий майданчик в’їзної вежі підійматися дуже круто — і в прямому, і в переносному значенні. З висоти 29 метрів уся панорама — як на долоні: рів, Литовський замок, величезний пам’ятний хрест героїчно загиблим та невинно убієнним батуринцям, Сейм, стара груша, яка пам’ятає Тараса Шевченка.

Територією Батуринського національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» можна ходити день, два, тиждень і більше, але все одно здаватиметься, що цього замало. 

Здавна українське село допомагає іншим і вперто бореться за своє виживання. Усі проблеми, які за десятиліття накопичилися в ньому, напевне, можна звести до одного: виростити дітей і відправити їх у місто шукати кращої долі. Але ж так розмивається основа: немає жителів — не стає села. Щороку з мапи України зникає їх  кілька  — гарних, самобутніх, де кожна хата була наповнена життям і традиціями нашого народу. Негативна тенденція проявилася і у Липчанах, що в Могилів-Подільському районі на Вінниччині. Та місцева громада не стала чекати, що хтось за них розв’яже проблему, а згуртувалася — і кинула виклик часові. А саме: навесні цього року через центральні ЗМІ запросила до себе на постійне проживання молоді родини з дітьми. Життєво мудра ідея виявилася вдалою.  

Про несподівану річ, яка впадає в очі одразу, тільки-но переступаєш у столичному Будинку художника поріг 3-го поверху, де по 31 серпня експонуються 230 художніх творів молодих митців країни віком до 35 років, міські діти запитають: «А що це таке?» В українських селах, упевнена, ще не одна зі стареньких жінок використовує пральну дошку за призначенням, ставлячи її нахилом у ночвах чи тазику з мильною водою. Та що змогло перевтілити цей нині вже архаїчний предмет жіночого побуту попередніх поколінь у мистецький витвір? Три керамічні фігурки селянок: одна вже скотилася з його ребристої поверхні, друга ще летить по ній униз, а третя дивиться згори на те, що чекає і її. І лаконічний підпис: «Хвиля 32». Я не рахувала, скільки тих металевих «хвиль» на пральній дошці, може, й 32. Не знаю, які метафори й символи мав чи мала на думці К. І. Рідзель з Києва (прикро, що у підписах до робіт уніфікували авторів ініціалами, не зазначивши їхніх імен). Але мені цим числом ніби стріляє в скроню з нашої багатостраждальної історії 1932 рік, коли хвиля більшовицьких репресій змивала з української землі мутною водою жахливих змін, перемішаною з кров’ю, справжніх господарів-годувальників як ворогів народу, вичавлюючи з них, немов бруд з одягу при його терті об пральну дошку, найкращі людські якості і саме життя. 

Колекція культурно-археологічного центру «Пересопниця», що кілька років тому постав на малій батьківщині української Першокниги, поповнилася унікальними експонатами. Раритетне Євангеліє, видрукуване в 1764 році, сюди передав голова Рівненської облдержадміністрації Василь Берташ. Рідкісну книгу він придбав у київських антикварів. Вона має унікальну обкладинку, що існує в єдиному примірнику: виконана у стилі бароко, з п’ятьма медальйонами з авторським розписом. Однак у книзі немає титульного аркуша: вочевидь, його вирвали, щоб зберегти видання старого зразка, адже в радянський період їх нищили.  

«Моя поразка зветься Берестечком…» — прорік пошматований у прямому й переносному значеннях слова і вкрай пригнічений Богдан Хмельницький в історичному віршованому романі Ліни Костенко «Берестечко». Таким його, здається, ще ніхто й ніколи не бачив. 

Відповідно до статті 26 Закону України “Про державну службу”:
Присвоїти четвертий ранг державного службовця
 

Відкриття цього дійства чути було далеко за межами НК  «Експоцентр України». Адже на виставку запросили й фольклорні колективи. А вже на вході чого тільки не пропонували відвідувачам! І все-таки досвідчений господар, як і належить, одразу не кидався на перший-ліпший товар. Кожен придивлявся, примірявся, прицінювався. Бо ж «Барвиста Україна» вирізняється з-поміж інших традиційних виставок багатоплановістю.  

Свято Незалежності, до якого готується вся країна, повинно стати не стільки театралізованим дійством, скільки приводом для серйозних роздумів. Кожне міністерство, підприємство, кожен громадянин повинні дати відповідь на одне просте запитання: з чим ми підійшли до цього рубежу? До такої конструктивної позиції закликав учора Прем’єр-міністр Микола Азаров. Так само і влада повинна відверто сказати громадянам, у якому напрямку рухається країна за непростих умов світової рецесії.

«Будь-яка незалежність грунтується на незалежності економічній, промисловій, аграрній, науковій і освітній, на людському потенціалі, а отже — і на соціальній відповідальності самої держави», — наголосив глава уряду. Тобто основи незалежності зміцнюються шляхом розв’язання масштабних проблем економічного розвитку. Від народу ніхто не приховує, що перед владою стоїть ще більше завдань, ніж їх було виконано за попередні роки. В уряді переконані, що Державна програма активізації розвитку економіки на 2013—2014 роки вже починає давати перші результати. «Впевнений, що до кінця цього року ми вийдемо на кращі економічні показники, ніж можна було прогнозувати через нестабільність наших традиційних ринків», — оптимістично заявив Прем’єр-міністр. 

Цьогорічний осінній призов на строкову службу має стати останнім і для військовослужбовців Державної спеціальної транспортної служби Міністерства інфраструктури України: створені, нагадаємо, в листопаді 2004 року на базі Залізничних військ Збройних сил України, нинішні транспортні військові структури також збираються остаточно перейти на контрактну форму комплектування своїх лав. Треба сказати, що професіоналізація для ДСТС — річ не нова, бо вже на сьогодні у відомстві є військові частини, на сто чи трохи менше відсотків укомплектовані контрактниками, а співвідношення, скажімо, сержантів за контрактом до сержантів строкової служби становить приблизно 70% до 30%.  

У стартовому складі майбутніх переможців матчу ця пара викликала підвищену увагу глядачів. Один футболіст за манерою гри нагадав нинішнього керманича національної збірної країни Михайла Фоменка. Другий — високий і атлетичний, без грама зайвої ваги, виглядав на полі так само елегантно, як екс-наставник синьо-жовтих Леонід Буряк.

Саме цей дует 40-річних гравців і організував перше взяття воріт. Міністр фінансів Юрій Колобов із середньої відстані завдав потужного пострілу з ударної лівої  ноги. Міністр енергетики та вугільної промисловості Едуард Ставицький технічно дезорієнтував голкіпера. Так було відкрито рахунок у першому матчі турніру з міні-футболу між командами Кабінету Міністрів і Генеральної прокуратури України. У змаганнях, які проходять цими днями у спортивному містечку на Гідропарку, крім цих команд беруть участь також збірні Київської міськдержадміністрації та Адміністрації Президента України.