Осередком духовності, колискою народних талантів у різних царинах народного мистецтва на Закарпатті завжди був і ще залишається обласний організаційно-методичний центр культури. Створений 1945 року відразу після приєднання краю до України, він пройшов різні етапи розвитку. Нині тут концентруються всі функції, які допомагають існувати й розвиватися народній культурі. Торік центр відзначив 75-річчя. Але нині, вже через рік після гучних ювілейних святкувань, може перестати існувати. Ситуацію з’ясовував кореспондент «Урядового кур’єра».

Підсумки вступної кампанії 2021 року ще раз підтвердили загальновідому тенденцію: більшість абітурієнтів прагне вступити в заклади вищої освіти Києва, Львова та Харкова. За останні 15 років у місті Черкаси кількість студентів скоротилася вдвічі, хоч кількість університетів та коледжів не зменшилася.  

27-річний Роман пройшов шлях від командира взводу до командира механізованого батальйону 14 омбр імені князя Романа Великого, куди прийшов служити 2015-го після закінчення Львівської академії Сухопутних військ. За шість років на шляху офіцера було чимало поворотів: змінювалися підрозділи, звання, фронтові населені пункти, які він із побратимами захищав, — маріупольський  напрямок, Мар’їнка, Новозванівка, Кримське, Причепилівка, де від наших позицій до окупованого Жолобка — лічені метри. Але незмінними лишилися бажання перемоги України і вміння працювати над собою. 

Відповідно до частини першої статті 48 Закону України «Про вибори народних депутатів України» (далі — Закон), положення якого згідно з підпунктом 2 пункту 2 розділу XXXXII «Прикінцеві та перехідні положення» Виборчого кодексу України щодо організації підготовки та проведення проміжних виборів народних депутатів Украї-ни є чинними до наступних чергових або позачергових виборів народних депутатів України, кандидат у народні депутати України в одномандатному виборчому окрузі зобов’язаний відкрити рахунок свого виборчого фонду не пізніш як на десятий день з дня реєстрації Центральною виборчою комісією.

Ринок сільськогосподарських земель в Україні потроху набирає обертів. Це підтвердила  презентація другого випуску інформаційно-аналітичного бюлетеня «Огляд стану земельних відносин в Україні» за підсумками трьох місяців з початку земельної реформи.

Минуло 20 місяців від початку поширення коронавірусної хвороби в Україні та оголошення пандемії у світі. Зрозуміло, що люди вже доволі виснажені. І всіх цікавить, коли це врешті закінчиться. Погана новина: COVID-19 може не зникнути ніколи. Хороша: ми можемо повернутися до нормального життя з циркуляцією вірусу поміж нами. Як саме? Просто маємо вакцинуватися. На цьому акцентував міністр охорони здоров’я Віктор Ляшко під час Години запитань до уряду у Верховній Раді.

Ще з десяток років тому колектив сумських щепкінців в Україні знали як добротний заклад культури, який упродовж певного  часу  не хапав зірок з неба. Така собі золота сере-дина. Але останніми роками театр істотно додав творчої потуги й нині став на рівні із провідними колективами України — столиці, Львова, Харкова, Одеси, інших міст, де театральні традиції добре знані й поціновані. Такі разючі зміни закономірні, адже тут вдалося сформувати високопрофесійну команду, якій під силу реагувати на виклики часу, формувати власну театральну політику, що орієнтується на найкращі зразки європейського і світового театрального мистецтва.

Щойно Україна проголосила відновлення державності, в Тернополі  при палаці культури тодішнього виробничого об’єднання «Ватра» поставили за мету створити камерний оркестр. За його організацію взявся Василь Феленчак. 1991 року маестро провів перші репетиції музичного колективу, в назву якого виніс слово «Галицький». Та економічна криза тих років позначилася й на житті оркестру. Здавалося, що ось-ось він зіграє прощальний концерт. Але добре, що в обласному центрі збагнули, що такий оркестр не можна втрачати: 2003 року на сесії Тернопільської міської ради депутати надали йому статус муніципального.

Книжка «Особливі історії особливих» — це видання про дітей з особливими освітніми потребами — учнів Спеціальної школи «Шанс» у місті Дніпрі. На її сторінках вони розказують про себе та сім’ю, друзів, навчання і дозвілля у школі, захоплення і таланти, діляться своїми маленькими і значними перемогами. 

Королева пера. Так її називають. Галина Дмитрівна в українській журналістиці вже майже 55 років — активна, діяльна, енергійна й талановита. Вона заслужена журналістка України, нагороджена  орденом Княгині Ольги ІІІ і ІІ ступенів, а також церковними — Великомучениці Варвари та Св. Георгія Переможця. Перо її не просто гостре, воно виковує слово багате, пристрасне й полум’яне, добре й щире і головне — завжди правдиве.