Офіційно курортний сезон у Криму розпочався 1 червня. Але він давно в розпалі. Приміром, в Євпаторії стартував ще 29 квітня. З початку року на півострові вже оздоровилось півмільйона відпочивальників — на 50 тисяч більше, ніж за відповідний минулорічний період. Потік охочих побувати біля самого синього моря щодня наростає. Всі хочуть набратися сил і позитивних емоцій, глибше пізнати історію. І всі мріють, аби їх приймали, як 225 років тому царицю Катерину II, яку вважають першою туристкою Криму.  

У червні виповнюється піввіку трагедії в Новочеркаську — кривавому розстрілу робітничої маніфестації в колишньому адміністративному центрі області Війська Донського. Саме з цих досі маловідомих широкому загалу подій розпочинаються події нового 24-серійного телефільму, що рекламувався в анонсах як «кримінальна сага». Обумовлено це тим, що головна сюжетна лінія серіалу — показ злочинної діяльності сумнозвісної банди братів Толстопятових, які впродовж п’яти років тримали у страху Ростов-на-Дону.  

Режисери  в усі часи крутили «Шельменком», як циган сонцем. Заслужений діяч мистецтв України Віталій Денисенко, не мудруючи лукаво, повикидав із невмирущої  п’єси Григорія Квітки-Основ’яненка геть усю політику та сатиру садо-мазохістського розливу і створив на сцені Чернівецького академічного музично-драматичного театру ім. Ольги Кобилянської дивовижно гарну музичну виставу — феєричну, легку і світлу, сповнену доброго гумору і радості.

Хоч дехто з глядачів на тому театральному святі таки нервово совав під кріслом ногами: де, мовляв, наша національна гордість, де сценічні протести, коли усілякі там москалі-Скворцови руками наших же Шельменків-пройдисвітів обдурюють наївненьких Прісеньок, а тим Шпакам-запроданцям, що проїли-проспали свою козацьку славу, один клопіт — аби вечеря не пропала, то з чого тут сміємося — із себе ж!.. 

«Украдене щастя» — візитна картка колективу — на кону вже понад півстоліття! Перша прем’єра (з легендарними Наталією Ужвій, Амвросієм Бучмою, Віктором Добровольським і Гнатом Юрою-режисером) відбулася ще 1940-го. 1956-го постановку було оновлено, а 1979-го Сергій Данченко створив нову версію (з Богданом Ступкою в ролі Миколи Задорожного). Цей твір — наріжний камінь творчості письменника і творчої біографії театру. Винятково суголосна йому повість (котра, по суті, врівень із романом) «Перехресні стежки». 1956-го її на франківській сцені поставив Михайло Гіляровський. Однак, як пояснює нині режисер театру Дмитро Чирипюк, то була спроба «осягнути неосяжне» — донести до глядача мало не весь роман.  

За словами першого заступника голови Держкомтелерадіо Анатолія Мураховського, Україна не вперше бере участь у цьому конкурсі й останніми роками не поверталася з «Мистецтва книги» без нагород.
«Цей книжковий форум дуже престижний і водночас  корисний для вітчизняних видавців, — підкреслив член конкурсного журі директор департаменту видавничої справи та преси Держкомтелерадіо Олексій Кононенко. — Книжки-переможниці конкурсу будуть представлені на спільному стенді країн-учасниць СНД, який постійно бере участь у різноманітних світових книжкових виставках, зокрема і в тих, де Україна окремо не презентує своєї видавничої продукції, наприклад у Санкт-Петербурзі, Парижі, Лондоні тощо». 

Реформа управління, розпочата в нашій державі, певною мірою нагадує доменний процес: щоб сталь стала справжньою крицею, слід додавати каталізатори, якими в нашому випадку є нові якісно підготовлені кадри, спроможні мислити і діяти по-новому, наділені відповідним багажем знань і досвіду.

Суспільство, певною мірою зневірене з одного боку, радянськими командно-адміністративними методами старої гвардії вітчизняного чиновництва, а з другого — непрофесіоналізмом свіжоспечених політиків, які, говорячи військовими термінами, не навчившись командувати взводом, беруться вести в бій полк, управі вимагати від державних управлінців, що утримуються бюджетним коштом, професійного виконання своїх службових обов’язків. Ідеться передусім про вироблення ефективної державної політики, ухвалення прогнозованих прагматичних рішень і незаплямований чиновницький мундир.

Першоосновою, базисом майбутньої успішної кар’єри державного службовця є належна освітня підготовка. Про те, як вона здійснюється в Національній академії державного управління при Президентові України, котру небезпідставно називають провідною «кузнею кадрів» для держави, розповідає президент НАДУ Юрій КОВБАСЮК. 

Травень щедро зігрів землю теплом, умив грозовими дощами і причепурив зеленню та різноцвіттям. На червень хлібороби здавна покладають надію як на запасника майбутнього врожаю. Перший літній місяць — початок активної роботи в полі, на городі. Травневі дощі особливо сприятливі для проростання соняшника, гарбузів, розсади капусти і помідорів, зав’язі садових культур. Недаремно народне прислів’я каже: «Що в червні зародить, взимку не зашкодить».  

Через три роки є всі підстави відзначати 150-річчя створення першого на теренах трьох сучасних областей — Житомирської, Волинської і Рівненської — загальнодоступного природничого музею. Його започаткувала подарована Житомирській публічній бібліотеці губернатором Чертковим у жовтні 1865 року геологічна колекція місцевих мінералів і гірських порід.  

На майданчику для військової техніки меморіального комплексу «Твоїм визволителям, Донбас» малюк із великим апетитом наминав пиріжок без відриву від зброї — адже примостився на «лапі» 76-міліметрової гармати. «Втомилося, сердешне, — пояснює бабуся, що біля онука залюбки виконує роль ординарця. — Поки всі танки та гармати не облазило й не перемацало, не заспокоїлося. Для нього — це тільки невинна забава, а для нас… — вона махнула рукою. — Трохи відпочинемо та підемо до музею. Кажуть, аби його обійти та все побачити, теж потрібно немало сил і часу».  

Є всі підстави стверджувати, що українське суспільство перебуває в стані пошуку національної моделі розвитку. Причому найсуттєвішим чинником, який спонукає до цього, визначається незадоволеність людини своїм життям. Тим часом нація, яка занурена  в нігілізм, не сприймає кількісних показників покращення в майбутньому, запропонованих керівними органами, чи сприймає зі значною мірою скептицизму. За таких обставин людина починає дедалі більше покладатися на власний розум. І все було б добре, якби вона існувала сама по собі, а не була істотою соціальною, із  відповідними зовнішніми зобов’язаннями. Щоправда, суспільство пройшло етап, коли, умовно кажучи, все було спільним, і це теж не принесло нічого доброго. Тобто потрібне щось третє, яке здатне поєднати переваги індивідуального та колективного.