ОСОБИСТИЙ ПОГЛЯД

І звичайною людською логікою можна збагнути  національну «математику» мовного законопроекту
 

Це не я: поділила у Всесвіті планету Земля на країни, вибрала собі місце, де народитися, батьків, національність та ім’я. 

Це мені: судилося мати Батьківщину саме там, де переважно все моє генеалогічне коріння, що лише в рідному селі на Київщині, за архівними знахідками, сягає углиб на вісім поколінь, у ХVІІІ століття.

Це мій край: так довго й болісно здирав із себе прізвисько Малоросія, що приросло до шкіри і навіть всоталося в кров, визволяючи свою істинну назву — Україна. А найкращі його доньки й сини, в муках найтяжчих випробувань, у тенетах підлих ворожих провокацій і наклепів, не  шкодували своїх життів заради того, щоб народ навертався й звикав до гідності почуватися не хохлами, а українцями. Це завдяки їм наш край нарешті став державою, а ми — її громадянами.

Лауреат Шевченківської премії письменник Василь Шкляр днями згадав «вислів ворога української державності, головнокомандувач Збройних сил Совєтської України Михайла Фрунзе: «Ми ніколи не переможемо Петлюрівщину, поки не вирвемо в них найбільшу зброю  — їхню українську мову». 

«Відтоді вони виривали в нас цю зброю голодоморами, депортаціями, репресіями, масово знищуючи українців. І навіть такими методами їм не вдалося це зробити. Саме мова врятувала нас як націю. Сьогодні на її захист ми повинні стати горою».

Душі затишно в аурі рідного слова. Фото Олександра ЛЕПЕТУХИ

Українська мова — найвизначальніша ознака нашої держави та її народу. Як російська — в Росії, французька — у Франції, німецька — в Німеччині, польська — в Польщі тощо. І сьогодні, на мій погляд,  в Україні на часі законопроект не «Про засади державної мовної політики», а про засади повної і всебічної реалізації 10-ї статті Конституції України про статус української мови як єдиної державної, обов’язкової для офіційного застосування на всій території України у всіх сферах життя, яка належно не виконується й дотепер. Бо, на відміну від Росії, Франції, Німеччини, Польщі та багатьох країн світу, в нашій не всі послуговуються державною мовою в парламенті та інших владних структурах усіх рівнів, і цей приклад заохочує посадових осіб у багатьох сферах життя також спілкуватися з українцями державною мовою сусідньої країни, якою в нас пропонують навчатися і студентам-іноземцям. «Україна, єдина в світі, — завважує голова комісії Київради з питань культури Олександр Бригінець, — надає громадянство людям, які не володіють її державною мовою».

Ми практично бачимо, як нехтуються в повсякденні права української мови, гарантовані найголовнішим законом — Конституцією України. Її ужиток у статусі   державної тепер ще більше звужує законопроект народних депутатів України Сергія Ківалова та Вадима Колесніченка —  «створенням можливості паралельного використання регіональних мов або мов меншин на тих територіях і в тих випадках, де це є виправданим» та запровадженням «права мовного самовизначення». Це, за висновками як вітчизняних, так і зарубіжних експертів, котрі всебічно проаналізували законопроект «Про засади державної мовної політики», призведе в підсумку до переваги над іншими російської мови і загрожує цілісності держави не лише лінгвістичною федералізацією.

Але й без експертів  кожному підкаже звичайна людська логіка: не треба вигадувати національної «математики» із 10-ма відсотками для регіональності тієї чи тієї мови. Мова кожної з націй, незалежно від того, скільки в Україні її носіїв, має право на розвиток і розквіт, як і їхні культура та традиції. Але ніколи це право не зрівняється з тим, яке б вони мали у праотчій країні. Бо є поняття витоків: рідна мати, Вітчизна-першооснова. Це розуміють етнічні українці, котрих у далекому й близькому зарубіжжі до кількох десятків мільйонів, та в жодній країні, де проживають компактно, вони не зазіхають на верховенство корінної, титульної нації, не диктують їй своїх «правд», не обзивають бандитами, якщо ті живуть за іншими традиціями на рідній землі.

Щоб мати власну державу Ізраїль, євреї з’їхалися на свою землю обітовану з усього світу. Така обітована територія на планеті Земля для українських нацменшин-поляків  — у Польщі, угорців — в Угорщині, греків — у Греції тощо, котрі мають вибір, де їм жити, в Україні чи на прабатьківщині.

Я, чия прабатьківщина саме там, де живу, поважаючи співвітчизників інших національностей, і, як і мільйони корінних українців, нікуди не збираюся звідси виїжджати, такого вибору не маю. Тому не хочу стати нацменшиною в рідній Україні, державну мову якої, наділену верховенством Конституцією, але насправді нехтувану в повсякденні, збираються перекроїти на клаптики згідно з якимись регіональними національними відсотками…