У голосі азербайджанки Таміли відчуваю ледь вловимий біль. Вона ніяк не може збагнути, навіщо нині, коли в країні така біда, горе прийшло у сотні українських родин (хто-хто, а вона, лікар за фахом, добре знає ціну людського життя), спекулювати мовним питанням? І мені стало соромно перед нею за те, що підкидають хмизу у згасле багаття. За те, що зробили боляче людині, чия міра патріотизму, можливо, значно вищої проби за патріотизм багатьох галичан. Приїхавши майже 40 років тому до Львова, вона закохалася у це прекрасне місто, у львів’ян, в Україну, виховала патріотами двох синів Максима й Степана! Такі сини  — гордість не лише для батьків, які не вчили їх спеціально патріотизму чи національної гордості. Вона в них у крові, вони вчилися цього з батьківського ставлення до життя, до людей, своїх професійних обов’язків, коли ті живуть роботою, проблемами і болем своїх пацієнтів не від години до години, і водночас із теплого щирого ставлення до їхньої родини.

Верховна Рада звільнила всіх політв’язнів. Омріяної свободи, зокрема, дочекалися батько і син Павличенки, яких осудили за вбивство судді. На свободі й так звані «васильківські терористи». Апеляційний суд Київської області звільнив з-під варти під підписку про невиїзд Володимира Шпару, Ігоря Мосійчука та Сергія Бевза, засуджених до шести років ув’язнення. Відсиділи вони 2,5 року за звинувачення в намірах підірвати пам’ятник Леніну у Борисполі 2011 року, підготовці теракту та незаконному володінні зброєю. Просто з тюрми вони разом з родинами вирушили до Грушевського та Інститутської подякувати за волю.  

Нині у Волинській області майже чотири тисячі жителів ромської національності. Деякі дослідники називають і більшу цифру. Чи знадобилася ромській общині Волині видана за підтримки обл?держадміністрації пізнавальна книжка нині вже покійного Сергія Григориченка «Стежиною мудрості», яку журналісти поквапилися охрестити «ромським букварем»? Що треба зробити, щоб здобуття освіти, знання рідної мови стали для нащадків кочового народу нормою? На ці запитання «УК» і дає відповідь дружина автора унікальної книжки, голова ромської організації «Терне рома» Тетяна Логвинюк.

… Що далі ми наближалися транспортним штреком, а потім уже лавою до одного із бурильних забоїв-«епіцентрів» шахти «Смолінська», то дедалі глибше мої гумові чоботи занурювалися у воду, що бігла потоком нам назустріч. Таке відчуття, що ось-ось уже буде по коліна.

— Вода — головна складова технології з видобування уранової руди, — ледь чую пояснення Віктора Коваленка, директора підприємства, з яким ми майже впритул підійшли до бурильних установок. 

Через те, що не всіх загиблих вдалося ідентифікувати, цей список не повний. Українська Вікіпедія, за даними якої ми друкуємо імена Героїв, поки що не знає усіх полеглих 18-21 лютого у центрі української столиці. Офіційно МОЗ визнало 82 смерті за цей період, у тому числі й з боку силових підрозділів. Ще сім патріотів загинули до 18 лютого. 

Барикади в центрі Києва перестали бути осередками протистояння. Сонячного, хоч і доволі прохолодного вчорашнього ранку це зрозуміли всі кияни, які вперше за останній тиждень спокійно вийшли з підземки станції метро «Хрещатик» на вулицю Інститутську. Споруджені з усього, що можна було стягнути для зміцнення позицій Майдану, вони ще довго залишатимуться німими свідками страшних подій, пережитих столицею. Героїзму й віри у гідне майбутнє своєї Батьківщини простих людей і переляку за збереження можновладних крісел та виконанням злочинних наказів — тих, хто уявляв, ніби має право безкарно вершити долі народу.  

За новинами з України сьогодні заледве встигає світ. Утім, нині ньюс-мейкером у нашій державі  є не лише Київ, а й регіони, передовсім південь  та схід. Те, що кияни вже пережили,  для них поки  що актуально.  Про ситуацію у кількох областях  і Криму розповідають наші кореспонденти.

Луганщина.  Гвардію — додому  
Донеччина.  Своє «Межигір’я» ближче
Крим.  Розумом, а не емоціями
Дніпропетровщина.  Площу Леніна перейменували на Героїв Майдану
Харківщина.  Міліція закликає роззброїтися і розійтися

Люди, які працюють у середмісті Києва, впродовж трьох останніх місяців жили, наче на передовій.  У середу й четвер це відчуття лише посилилося. Четвергового ранку ситуація докорінно змінилася. Пересвідчилася в тому, що хвилювання серед населення набуло широких масштабів особисто, виїхавши всього-на-всього по звичайний пайок до супермаркету біля станції метрополітену «Академмістечко». 

Урядовий квартал вільний. Нарешті! Зітхнув з полегшенням від непотрібного тепер і обов’язкового ще напередодні рутинного «засвічування» редакційної посвідки кордонам внутрішніх військ, беркуту та простим міліціонерам (останні завжди чемно, казали «будь-ласка, проходьте»). Однак, ідучи в редакцію, яка знаходиться на перехресті, без перебільшення, політичного життя держави (до будівлі Верховної Ради, Кабінету Міністрів буквально крок ступити) згадав братів Стругацьких. 

Відомості про масові жертви вуличних боїв у столиці справили тут ефект відра бензину, вихлюпнутого у тліюче вогнище протистояння людей і влади.

Ще вночі, після надходження в регіон звістки про численних поранених, було спалено офіси обласної організації Партії регіонів та КПУ. Вранці на площах і вулицях з новою силою зазвучали гасла, в основі яких — незадоволення волинян широким наступом корупції, надзвичайно різким майновим розшаруванням між тими, хто створює матеріальні блага, але не може достойно жити, і тими, хто живе в розкошах.