Якщо вірити фахівцям Третьої Спільної ду-найської експедиції (СДЕ-3), українці незабаром зможуть поласувати смачними американськими раками. «Вони вже є у верхній частині Дунаю, тож тепер спускатимуться нижче і згодом прийдуть сюди», — каже начальник експедиції, угорський вчений Бела Чані. За його припущеннями, ці заморські гості, що походять із Західного узбережжя Сполучених Штатів, просто втекли з якихось австрійських риборозплідних ставків. І можна було б лише потішитися з того приводу, що незабаром в українській частині Дунаю з’являться нові делікатеси, якби не одне «але».  Річ у тім, що різноманітні прибульці легко захоплюють собі нішу лише у тих місцях, де є проблеми з довкіллям, через що традиційна живність не може дати їм негайну відсіч. Так-от: СДЕ-3 зафіксувала експансію прибульців чи не на всіх ділянках європейської водної артерії.  

…Двоє хлопчаків були дуже заклопотані і поспішали так, немов запізнювалися в школу. Втім, це був недільний ранок, і діти дріботіли явно не на урок. «Чуєш, кажуть, пожежники приїхали аж через годину і без води, — хвалився обізнаністю один із них. — А люди тоді почали кричати і стрибати з вікон сьомого поверху! Ось цей будинок! Бачиш — вгорі чорні вікна».
Пожежа, що сталася в мікрорайоні Зеленому міста Макіївки, справді набула розголосу, про неї емоційно гомоніли і старі, й малі. Адже фактично серед білого дня вигоріли дотла дві квартири, які стали смертельними пастками для чотирьох людей. Причому вогонь і дим довели двох потерпілих до такого відчаю, що намагаючись врятуватися, вони стрибнули із сьомого поверху. 

  Сучасний етап розвитку демократії в Україні концентрує у собі усі найскладніші соціально-економічні та політичні проблеми перехідного періоду, віддзеркалює його суперечливість, незавершеність та невизначеність багатьох процесів та політичних рішень. Комплексність цього явища, основні здобутки, причини невдач та шляхи подальшого розвитку представлено у циклі  монографічних досліджень, що висунуто на здобуття Державної премії України в галузі науки і техніки 2013 року. Високий науково-теоретичний рівень досліджень, їх міждисциплінарний характер, вдале використання компаративного методу, орієнтація на практичне застосування автор ських моделей розвитку політичних ситуацій сприяють формуванню у читачів об’єктивної картини суспільного розвитку, кращому розумінню суті основних політичних процесів.

Серед мов на планеті є одна особлива — це мова жестів, за допомогою якої можуть спілкуватися люди зі складними порушеннями слуху. У нашій країні їх понад 50 тисяч. І майже всіх об’єднує одна з найстаріших й найпотужніших громадських організацій — Українське товариство глухих, яке цього року відзначає 80-річний ювілей.
За час існування УТОГ поступово розросталося і міцніло. На власних навчально-виробничих підприємствах надавало інвалідам зі слуху роботу і стабільну зарплату, забезпечувало житлом, безплатно оздоровлювало, проводило культурно-масові заходи. На сьогодні з усього перерахованого, мабуть, тільки і залишилася творча сфера. Щоправда, всі підприємства та інші об’єкти, що належать товариству, збереглися. 

Часта зміна керівництва стала приводом для страйку працівників підприємства. У такий спосіб колектив висловлював невдоволення постійними змінами керівників заводу (з квітня тут уже третій виконувач обов’язків) та цілеспрямованим, на його думку, знищенням підприємства. Люди вимагали не допустити скорочення робочих місць (нині там близько 200 працівників), хотіли прямого підпорядкування Міненергетики, адже побоюються, що за таким розвитком подій піде приватизація заводу.

Шалений ритм життя накладає відбиток на все. У боротьбі за виживання останніми роками люди більше уваги  приділяють розв’язанню матеріальних проблем. Поспішаючи, не завжди звертають увагу на тон розмови і слова, що вживають. Майже не дивуємося, коли з екрана телевізора або з театральної сцени чи трибуни Верховної Ради злітають «перли», які дітям слухати не дозволяють. Але вони чують. Повторюють, як папуги. Прислухайтеся до розмови учнів навіть початкової школи. Та-а-ке почуєте. Хоч як прикро, та стало звичним, що хлопці з дівчатами розмовляють, вживаючи нецензурну лексику. Суспільство дозволило опустити культурну планку. А мова, як відомо, — обличчя людини. Нещодавно соціологи придивилися до нього пильніше. Що  побачили?  

Наприкінці вересня троє невідомих, один із яких назвався працівником місцевого «Житлокомсерсіву», спробували демонтувати меморіальну дошку Юрію Шевельову, встановлену в Харкові на будинку №17 на вулиці Сумській. Після невдалих спроб вони ударами сокири розтрощили пам’ятний знак і втекли. Інцидент відбувся через півгодини після ухвалення сесією Харківської міської ради рішення про  демонтаж меморіальної дошки, дозвіл на розміщення якої було надано топонімічною комісією ще у травні 2011 року. Це бузувірство сколихнуло не лише громаду Харкова, а й усю Україну, українську діаспору та світову інтелігенцію.  

Доступ до підвісної тераси замку закрили ще торік, позаяк на скелі Аврора, над якою височіє «Ластівчине гніздо», виявили тріщини. Згодом  з’явилися обмеження і на відвідування самої споруди та майданчика перед  ним. Одночасно до замку могли потрапити не більш як семеро осіб, а на територію перед ним — 20.
Розуміючи, що зволікання в цій ситуації може призвести до втрати символу півострова, за наказом голови Ради міністрів Криму Анатолія Могильова було виділено кошти на створення проектної документації для проведення ремонтно-реставраційних робіт. Проект уже погоджено з департаментом культурної спадщини Мінкультури України. «На жаль, за цей період ситуація на «Ластівчиному гнізді» погіршилася — з’явилися нові щілини, а старі збільшилися. Саме тому, за рекомендацією комісії, ми повинні на зимовий період повністю закрити замок  і майданчик  перед ним», — констатує Лариса Опанасюк, голова Республіканського комітету з охорони культурної спадщини. 

Двадцятип’ятигектарна територія у закарпатському селі Теребля всього через півтора місяця повинна зустріти людей із селища Солотвино. У квартал для майбутніх переселенців із територій, визнаних небезпечними для проживання, після перерви знову повернулися будівельники. «Проект століття», який передбачає відселення людей із зони зсувів і деформації земної поверхні в безпечне місце, близький до завершення. Що чекає майбутніх жителів «солотвинського кварталу»? Про це дізнавався кореспондент «УК» у Тячівському районі Закарпаття. 

«Одинадцять років будував дім, а тепер з’явилися такі тріщини в стінах, що в них вільно вміщується мобільний телефон! Як тепер ремонтувати житло?», — скаржиться житель селища Віктор Кременко. У його сусіда тріснула стіна в будинку від горища до фундаменту. У сусідки онук боїться засипати один через підземні поштовхи. Тріщини на стінах селищного будинку культури, дитячого садка й місцевої школи. Люди кажуть, що перед поштовхами гавкають собаки та ревуть корови. А це — ознаки природного явища. Але сейсмологи надали два висновки, у яких нічого не зафіксовано. Мовляв, тектонічна плита тут одна, тож стикатися нічому. Втім, і більшість місцевих жителів — колишніх шахтарів схиляються до версії про підземні вибухи, як наслідки технології проведення гірничих робіт.