… Що далі ми наближалися транспортним штреком, а потім уже лавою до одного із бурильних забоїв-«епіцентрів» шахти «Смолінська», то дедалі глибше мої гумові чоботи занурювалися у воду, що бігла потоком нам назустріч. Таке відчуття, що ось-ось уже буде по коліна.
— Вода — головна складова технології з видобування уранової руди, — ледь чую пояснення Віктора Коваленка, директора підприємства, з яким ми майже впритул підійшли до бурильних установок.
Саме вони створювали тут, у забої на 640-му горизонті, ці безупинні «кулеметні черги», вгризаючись своїми довжелезними свердлами-долотами у неймовірно міцну стіну, щоб створити свердловини під закладання вибухівки. Тільки вона спроможна подолати ці гранітні поклади уранових родовищ із сировиною для ядерного палива. Майже вся Кіровоградщина розміщена на таких гранітних масивах.
Кращого місця для заводу годі й шукати
В ті дні, коли мені довелося побувати на всіх переділах видобутку й первинної переробки уранової руди на «Смолінській», її поклади вже були близькі до повного виснаження. Тож ділянку землі площею понад сім гектарів неподалік цієї вже «вмираючої» шахти фахівці вважають найоптимальнішою під будівництво заводу з виробництва ядерного палива. За три кілометри шахтарське селище міського типу Смоліне. Дещо далі — райцентр Мала Виска. На громадських слуханнях щодо планів уряду створити в тутешніх краях черговий об’єкт атомно-промислового комплексу жителі селища і району активно їх підтримали. По-перше, після введення в експлуатацію двох черг заводу в цьому депресивному регіоні на сучасному підприємстві буде працевлаштовано 400 осіб. По-друге, засновники СП взяли на себе зобов’язання перерахувати 10% (400 млн грн) кошторисної вартості заводу на соціальні й житлово-комунальні потреби району. Погодьтеся, це теж переконливий аргумент на підтримку намірів українського державного концерну «Ядерне паливо» та російського ВАТ «ТВЕЛ» — акціонерів ПрАТ «Завод з виробництва ядерного палива». Його створено 2011 року.
Сьогодні в суверенній Україні, по суті, роблять другу спробу мати, як декларується, «власне» паливо для своїх АЕС. Своєрідну альтернативу майже 100-відсотковій залежності від монопольного постачальника — російського ТВЕЛу.
Не повторити б досвіду «УкрТВС»
Першу спробу розпочали з набуттям Україною незалежності. Саме в 1990-х роках на всіх офіційних рівнях лунали оптимістичні запевнення про створення «найближчим часом» свого ядерно-паливного циклу (ЯПЦ). Для таких заяв були переконливі аргументи: все, що потрібно, в Україні, крім збагачення природного урану, є. Найбільші в світі поклади уранових руд на Кіровоградщині, гірничозбагачувальний комбінат для їх переробки у концентрат природного урану у Жовтих Водах, унікальні поклади цирконієвих руд, гафнію, сировина для іонообмінних смол… Саме тоді, 20 років тому, ще існували спеціалізовані підрозділи в кількох НДІ та ще не збанкрутувало одне з найпотужніших у колишньому Союзі науково-виробниче підприємство «Цирконій». Ще не було остаточно розкрадено чи відправлено на металобрухт відповідне обладнання на металургійних і машинобудівних підприємствах Придніпров’я, здатне виробляти комплектуючі елементи з цирконієвого прокату та спеціальних сплавів для тепловиділяючих збірок (ТВЗ). Для створення ЯПЦ було навіть затверджено спеціальну державну комплексну програму, в межах якої 1995 року створили ЗАТ «Спільне українсько-казахстансько-російське підприємство з виробництва ядерного палива» (СП «УкрТВС»).
Чинність згаданої комплексної програми закінчилася три роки тому. Результати невтішні. Більшість завдань програми не реалізована, своїх зобов’язань Україна не виконала. Головним чином з причин недофінансування.
— Поки ми не почнемо дотримуватися свого слова, нас серйозно ніхто не сприйматиме, — зауважував свого часу з цього приводу під час нашої зустрічі Михайло Уманець, перший генеральний директор «УкрТВС».
А Петро Швидько, екс-генеральний директор концерну «Ядерне паливо», головним завданням якого, як відомо, є створення в країні ядерно-паливного циклу, був у своїх висновках більш відвертим і жорстким:
— Треба називати речі своїми іменами. В країні роблять усе, щоб ми й надалі були територією безальтернативного споживання російського ядерного палива для наших АЕС. Адже на цьому окремі бізнесмени і законотворці — і там, і тут — заробляють шалені гроші, а чиновники, що «сидять на паливі», — щедрі комісійні.
Залишимо ці слова Петра Васильовича його особистою думкою, бо жодного українського «слугу народу», яких він мав на увазі, офіційно не звинуватили за їхнє «посередництво» в паливних проектах на користь власної кишені.
Тож нічого несподіваного немає в тому, що і для такого амбіційного проекту, як українсько-російське СП «ПрАТ «Завод з виробництва ядерного палива», найчутливішим питанням залишається його фінансування. Знову-таки — українською стороною.
— Питання фінансування цього проекту є одним зі складних і важливих для перспектив його реалізації, — підтвердив у нашій розмові Сергій Литвин, голова правління концерну «Ядерне паливо». За його словами, акціонери обрали таку модель фінансування: 30% загальної вартості заводу в 4 мільярди гривень акціонери мають внести через поповнення статутного капіталу ПрАТ «Завод ЯП». Остаточні 70% мають бути залучені через кредитні ресурси. Забезпечення внеску в спільне підприємство з української сторони здійснюється за рахунок держбюджету через поповнення статутного капіталу ДК «Ядерне паливо» та подальший викуп акцій заводу.
Початок фінансування був обнадійливий: у 2012 році акціонери поповнили статутний капітал по 10 мільйонів доларів кожною стороною. У 2013 році українські і російські партнери мали поповнити статутний капітал по 42 мільйони доларів. Три місяці тому ВАТ «ТВЕЛ» вніс на рахунок СП саме таку суму. ДК «Ядерне паливо», не маючи грошей, не перерахував жодної гривні. Росіянам нічого не лишалося, як забрати згодом свої гроші.
— А яка ситуація з фінансами на цей рік? — запитую пана Литвина.
— У держбюджеті закладено 20 мільйонів гривень, які передбачено спрямувати на збільшення статутного капіталу ПрАТ «Завод ядерного палива». Це, безумовно, дуже мала сума для потреб реалізації всіх запланованих на 2014 рік заходів, найголовніший серед яких — безпосереднє будівництво заводу.
Навіть цих мізерних коштів концерн не отримав. Із фінансами в країні сьогодні надто складно, бюджет порожній. А українській стороні потрібно вкласти для збільшення статутного капіталу як мінімум 42 мільйони доларів, щоб мати у спільному підприємстві свої 50% акцій плюс одну.
Чи вдасться ТВЕЛу повернути втрачені позиції?
Сьогодні між акціонерами ПрАТ «Завод з виробництва ядерного палива» тривають переговори щодо отримання кредитних коштів українською стороною. На яких це буде умовах? Пуск першої черги підприємства, як суто складального виробництва, майже повністю з російських комплектуючих заплановано наприкінці 2015 року. А вже з 2016 року, як зазначено в довідці, якою мене озброїли в концерні «Ядерне паливо», російсько-українське підприємство у Смоліному має забезпечувати українські АЕС на 100% їх потреби в ядерному паливі. Передбачена потужність заводу — 800 ТВЗ за рік. Тобто 20% американського палива, які потіснили на українському ринку паливо ТВЕЛу, вже не враховуються в планах акціонерів.
Тож продовження комерційного контракту НАЕК «Енергоатом» з американською компанією «Westinghouse» (він чинний до 2015 року) на поставки його палива після введення в дію «українського» заводу під великим сумнівом. Бо на необхідності подальшої диверсифікації поставок палива та зміцненні енергетичної безпеки країни нинішні керівники концерну «Ядерне паливо» в нашій нещодавній розмові не наголошували. Таке відчуття, що головна мета згаданого проекту, особливо другого акціонера згаданого СП — ВАТ «ТВЕЛ», витіснить американців з українського ринку.
На підтвердження таких припущень є й інші факти. Попри вже тривале використання американських ТВЗ на українських АЕС, вони і далі перебувають у фазі дослідно-промислової експлуатації. Наша Держінспекція ядерного регулювання дуже, м’яко кажучи, обережна до американського палива. Як сказала ще навесні 2011 року голова цього відомства Олена Миколайчук, «питання про позитивне завершення ліцензування палива Westinghouse для українських АЕС може постати не раніше ніж 2014 року». Не забуваймо й іншого. У нинішньому парламенті й надалі залишаються депутати, кого поінформовані співрозмовники вважають відвертими лобістами інтересів «Росатому». Серед них і ті бізнесмени-законотворці, які ще у 2007 році, коли прем’єр-міністром був Віктор Янукович, лобіювали постанову Кабміну №456 «Деякі питання державного концерну «Укратомпром». У затвердженому статуті цієї структури, яку згодом ліквідували, жодного слова не було про необхідність створення вітчизняного ядерно-паливного циклу. Зате в «Протоколі про наміри» між державним концерном «Укратомпром» та Федеральним агентством з атомної енергії Російської Федерації (нині «Росатом». — Авт.) про співпрацю у сфері використання атомної енергії у мирних цілях є деякі пункти, досить цікаві для сьогоднішнього осмислення процесів навколо запланованого будівництва заводу ядерного палива на Кіровоградщині. У намірах сторін, зокрема, записано таке: «Вивчення можливості створення спільних підприємств, зокрема спільного підприємства, до компетенції якого належатиме видобування урану на родовищах, які розташовані на території України, а також виготовлення палива для українських АЕС на виробничих потужностях, розташованих на території Російської Федерації, у можливій кооперації з українськими підприємствами». До статутного фонду згаданого концерну «Укратомпром» олігархами-«реформаторами» передбачалося, до речі, передати практично все майно ядерної енергетики і промисловості України.
Тож за умов браку фінансів у ДП «Ядерне паливо» для поповнення своєї частки у статутному капіталі російсько-українського СП «ПрАТ «Завод з виробництва ядерного палива» не виключено, що його будівництво вестимуть за кредити російської сторони. Як варіант — під заставу. Гарантією повернення такого кредиту може бути майновий комплекс (або його частина) українського акціонера. А до складу концерну «Ядерне паливо» входить, не забуваймо, ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» з його Новокостянтинівським родовищем уранових руд, на який росіяни давно поклали око. Саме про це досить перспективне родовище і йшлося в згаданому «Протоколі про наміри». Його, до речі, надруковано в нашій газеті 23 червня 2007 року.
Чимало питань і сумнівів щодо нинішнього інтегрування російського ТВЕЛу в атомно-промисловий комплекс України, як і щодо передбаченого будівництва двох блоків ХАЕС за російські кредити (на який умовах?), можна було б зняти або відкинути, якби хоча б нерядові фахівці галузі знали суть рішень РНБО, ухвалених 5 червня 2013 року. Його назва досить актуальна: «Питання розвитку атомно-промислового комплексу та створення ядерно-паливного циклу в контексті гарантування енергетичної безпеки України». Віктор Янукович увів у дію це рішення того самого дня. Це рішення не оприлюднено. Співрозмовники запевняли, що воно засекречене.
Ми в Google+