«Лапи геть від Біличанського лісу!» — на тлі плаката з таким лозунгом днями було оголошено про створення депутатського міжфракційного об’єднання «За збереження Біличанського лісу». 50 депутатів від різних фракцій ВР зголосилися стати на захист чотирьох тисяч гектарів зелених легень на північному заході столиці. Тих легень, які захистили 25 років тому Київ від чорнобильського вітру, які сьогодні рятують жителів київських Академмістечка, Біличів, Новобіличів. А також — Ірпеня, Бучі, Петрівців та інших поселень у радіусі півсотні кілометрів навколо від задухи, смогу, спеки та різких коливань клімату.
Як уже писав «УК» («Не обривайте метелику крила», 27.12.2012), селищна рада Коцюбинського самовільно «прирізала» до 87 гектарів своїх земель ще 4 тисячі гектарів земель київських приміських лісів. І — почала роздавати ці землі під забудову. 

Вже майже два роки, як причетні до лісу підприємницькі структури Чернівецької області закопали топірці війни — давньої і затятої. Деревопереробники Буковини припинили нарешті скаржитися голові облдержадміністрації на лісівників, які, на їхнє переконання, дбали лише про збагачення своїх підприємств з експорту лісоматеріалів, гальмуючи тим самим розвиток деревопереробки. Тож у Михайла Папієва немає тепер жодних причин заводити улюблену популістську пісню всіх попередників про заборону вивезення лісу-кругляку за межі області, аби забезпечити сировиною місцевого товаровиробника. 

Час — складна наукова,  філософська і соціальна категорія. Та розпочнемо з останнього актуального для України питання.
Починаючи з 1996 року на території України запроваджено час другого часового поясу (київський) з переведенням щорічно годинникової стрілки в останню неділю березня о 3 годині на годину вперед і в останню неділю жовтня о 4 годині на годину назад. 

Кажуть: добре там, де нас немає. Кількість людей, які їдуть з України за кордон у пошуках кращої долі, мабуть, лише підтверджує те, що наші співвітчизники свято вірять у цей постулат. Адже громадян України за рубежем нині перебуває, за різними даними, від 3 до 7 мільйонів! Немало українців, які працюють за кордоном, кажуть, що повертатися у них бажання немає, бо там почуваються краще.  

Уже давно не таємниця, що абсолютна більшість протестуючих часто навіть не здогадується, що їх використовують «в темну». Свідомо чи ні, але не дуже цікавляться такими випадками й журналісти. Тому, приміром, «війну», про яку йтиметься далі, варто, мабуть, розглянути з урахуванням всіх «за» і «проти», в тому числі на предмет відповідності тим гаслам, під якими вона ведеться.  
Раніше про село Нижню Хортицю, яке входить до складу Розумівської сільської ради Запорізького району, знали хіба що в обласному центрі та ближніх районах. Однак минулого літа події, що там відбувалися, знайшли своє відображення в інформаційних передачах кількох центральних телеканалів та в публікаціях загальноукраїнських друкованих видань, не кажучи вже про місцеві.

Саме великовантажні машини винні у тому, що Київ виявився не готовим до циклону. І, звісно, метеорологи, які хоч і застерігали завчасно, що на столицю насувається негода, але ж не акцентували на тому, що вона буде аж такою сильною. А те, що в ніч із п’ятниці на суботу більшість киян не побачила на вулицях та дорогах міста снігоприбиральної техніки, — так погано дивились. Адже всі служби посилено працювали. У цьому переконують чиновники.
— 21 березня від Гідрометцентру ми отримали повідомлення про те, що будуть снігопади, заметілі, хуртовина. Безперечно, в цьому повідомленні не йшлося, що ця стихія буде такого масштабу. На жаль, у нас у країні не передбачено диференціації рівня загроз: коли насувається звичайний снігопад чи посилення вітру, а коли циклон набагато серйозніший — такий, як цього разу. Проте після того, як ми отримали попередження 21 березня, його розіслали всім службам і районним адміністраціям, щоб можна було вжити відповідних заходів та підготуватися, — зазначив під час прес-конференції у вівторок перший заступник голови КМДА Олександр Мазурчак.  

Небувалої потужності негода, що звалилася нам, у прямому сенсі, снігом на голову, показала не лише те, як уміють (чи здебільшого не вміють) з нею справлятися, а й подала ідею, якими можуть бути шляхи розв’язання проблем у майбутньому. Зокрема щодо кількості техніки, необхідної для подолання подібних стихійних лих. Ситуативно — буквально на кілька днів — її потрібно надто багато. У Києві, наприклад, 25 березня 4673 одиниці техніки працювали на розчищенні доріг.
Схожі погодні викрутаси і надалі можливі, однак велику кількість технічних засобів в одному місті утримувати було б недоцільно, та її в галузі й немає. 

Тепер цю зупинку громадського транспорту біля будинку 102, що на житловому масиві Перемога-3 в Дніпропетровську, знає вся Україна. 20 березня о 7.45 тут сталася жахлива аварія, через яку загинуло 5 людей (в тому числі дитина) і 5 постраждали. ДТП зафіксував відеореєстратор водія, який виклав резонансні кадри в Інтернет.
Згідно з офіційним повідомленням правоохоронців, сценарій трагічної події був таким: «Набережною Перемоги з боку проспекту Героїв у напрямку вулиці Овражної їхав автомобіль Nissan X Trail, водій якого в районі будинку № 102 під час виконання повороту ліворуч не надав переваги в русі транспортним засобам, унаслідок чого скоїв зіткнення з автомобілем BMW 320, що рухався назустріч.

Снігопад припинився, та наслідки його ще довго відчуватимемо. «Урядовий кур’єр» стежить, як в Україні справляються із ситуацією, що оголила не лише проблеми «поточного моменту». Відлуння докотиться й до літа — станом справ в агропромисловому комплексі. Утім, негода показала й інше: як людяність і безкорисливість «вилущується» з оболонки показної відстороненості й навіть незнайомі прагнуть допомогти тому, хто опинився в біді.  

Дичина нині зустрічається у двох місцях. Перше — це мисливські господарства, де налагоджено надійну охорону від браконьєрів і розведення мисливської фауни. Тільки ж працювати треба. І гроші вкладати. Тому той, хто лінується і жадібний, часто задивляється на друге багате на дичину місце. А це заповідники і національні парки, державні заповідники і державні національні парки.
Закон нині забороняє полювання на цих заповідних територіях. Тому охочі поживитися народними ресурсами прагнуть змінити закони на свою користь. За 2011–2013 роки таких спроб було вже чотири.