Днями пригадалися мені слова цієї популярної пісні Софії Ротару. І вони ж були останніми, що написала по Інтернету своїй нині вже колишній подрузі з Росії.

А познайомилася я з нею рік тому у Всесвітній мережі. Однаковий вік, сімейний стан, улюблені фільми та література, тож спілкувалися практично щодня. І тоді навіть не замислювалися, що вона — росіянка, а я — українка. Разом бідкалися, що погано знаємо англійську. Між собою листувалися російською. І ще півроку тому мене це аж ніяк не зачіпало, бо яка на ті часи була різниця… 

Кілька місяців тому хтось із чиновників цих молодих жіночок назвав «місцевими істеричними патріотками». Дівчата не ображаються, а підтверджують: так, ми патріотки і дуже енергійні, в межах розумного — трохи божевільні. У лютому 2014-го вони й не здогадувалися, що стануть активістками волонтерського руху, про який тільки читали. Ніхто з них навіть уві сні не мріяв про те, що їм вдасться розхитати інертне південне місто. На сьогодні дівчата ведуть активну роботу у кількох напрямах.   

Перший подих осені для південних областей України став справжнім випробуванням людей на міцність, а рятувальників і комунальників — на готовність до чергових викликів негоди. Вітер, швидкість якого перевищувала 30 метрів за секунду, разом із дощем наробили лиха і в обласних центрах, залишивши людей без транспорту, і в селах, знеструмивши їх. 

Наша країна стала жертвою агресора, який розв’язав криваву бійню, тож суспільно-політична ситуація вимагає кардинальних змін, зокрема щодо медичного забезпечення і захисту учасників бойових дій та мирних жителів. Найближчим часом в Україні проведуть загальну військову медичну мобілізацію. Про це повідомила радник Президента України Ольга Богомолець. 

Це луганське лісомисливське підприємство — одне з найбільших не лише в області, а й на Донбасі. На території у 42,5 тисячі гектарів розташовано дев’ять лісництв. Унікальність тутешніх зелених насаджень полягає в тому, що це єдиний лісовий масив, який межує з Краснолиманським Донецької області. Отим самим, де йшли запеклі бої. Та й у межах зони відповідальності кремінчан протягом цього літа до десяти разів міни та снаряди з «Градів» ставали причиною загорянь. Але злагоджені дії лісників, військових та рятувальників не дали розгулятися вогню і знищити «зелені легені» Луганщини. 

Хоч «обиденний» у перекладі зі старослов’янської — виготовлений за один день, в Україні створювали такі рушники переважно за ніч: якщо хтось захворів і нічого вже не допомагало, проводжаючи на війну чоловіків, щоб вони там не загинули. Вишивали кожен рушник заполоччю (акрилові нитки в ритуальних речах неприпустимі, бо синтетика не утримує інформації), при живому вогні свічки; на прямокутному шматку домотканого полотна (вибіленого Сонцем, Місяцем, росою, водою (білий — колір Бога-Отця), висушеного на вітрі), відрізаному від сувою — спіральної моделі Живої Матерії.  

Ви знаєте, скільки коштує у стольному граді побудувати котеджик та підтягнути до нього комунікації? Експерти з нерухомості називають суми від 500 (п’ятисот!) тисяч гривень. До чого тут війна? Пояснюю.
Команда київського мера та купка депутатів вирішили «потурбуватися» про бійців АТО. А саме — нарізати їм земельки під, так би мовити, індивідуальну забудову.

Перебуваючи у Слов’янську, аби краще вивчити настрої місцевого населення, наважився провести міні-опитування.  Просто на вулицях надокучав людям різного віку одним запитанням: «Яку подію у житті міста після його визволення вважаєте найголовнішою?» Із доброго десятка відповідей майже половина запевняла, що таким став шкільний дзвінок 1 вересня. Зважаючи на великі руйнування тутешніх шкіл та моральний стан батьків, педагогів і учнів, цьогорічний День знань став непересічною подією.

Сто років тому українська земля стала ареною кривавого протистояння армій трьох імперій — Російської, Австро-Угорської та союзної їй Німецької, що зійшлись у Першій світовій війні. За спогадами сучасників тих подій, солдати з обох сторін конфлікту були сповнені патріотизму і мужності, однак через кілька років душі вояків переповнились апатією і впевненістю, що військо зрадили власні генерали і політики. Врешті-решт, це обернулося революціями, загибеллю імперій та ще кривавішими жертвами. 

Відповідно до статті 26 Закону України «Про державну службу» за сумлінну працю та у зв’язку з виходом на пенсію присвоїти четвертий ранг державного службовця Грабітченку Миколі Володимировичу