Люди, які працюють у середмісті Києва, впродовж трьох останніх місяців жили, наче на передовій.  У середу й четвер це відчуття лише посилилося. Четвергового ранку ситуація докорінно змінилася. Пересвідчилася в тому, що хвилювання серед населення набуло широких масштабів особисто, виїхавши всього-на-всього по звичайний пайок до супермаркету біля станції метрополітену «Академмістечко». 

Останніми днями, що не година, збільшувався список загиблих: у цій війні пішли з життя колеги-журналісти, студенти (ще зовсім діти!), мирні перехожі, які чимось не сподобалися снайперу… Та втрачаємо ми не тільки людей — знайомих чи й зовсім чужих, які цими днями стали нам усім рідними, — ми втрачаємо набагато більше. Зовнішні ознаки стерті, дихання і серцебиття немає. Почуття, емоції, бажання зашкалюють. 

Урядовий квартал вільний. Нарешті! Зітхнув з полегшенням від непотрібного тепер і обов’язкового ще напередодні рутинного «засвічування» редакційної посвідки кордонам внутрішніх військ, беркуту та простим міліціонерам (останні завжди чемно, казали «будь-ласка, проходьте»). Однак, ідучи в редакцію, яка знаходиться на перехресті, без перебільшення, політичного життя держави (до будівлі Верховної Ради, Кабінету Міністрів буквально крок ступити) згадав братів Стругацьких. 

Відомості про масові жертви вуличних боїв у столиці справили тут ефект відра бензину, вихлюпнутого у тліюче вогнище протистояння людей і влади.

Ще вночі, після надходження в регіон звістки про численних поранених, було спалено офіси обласної організації Партії регіонів та КПУ. Вранці на площах і вулицях з новою силою зазвучали гасла, в основі яких — незадоволення волинян широким наступом корупції, надзвичайно різким майновим розшаруванням між тими, хто створює матеріальні блага, але не може достойно жити, і тими, хто живе в розкошах.

Події, що сталися в Україні протягом грудня-лютого, вразили світову спільноту, адже у центрі Європейського континенту схожа ситуація мала місце ще на початку 1990-х років минулого століття. Але більше за все латентний конфлікт, що певний час тривав у суспільстві і набув конкретних обрисів останніми місяцями, вразив українство: саме тих людей, які  зо два десятки років жили у мирі на власній землі, не знали терактів, не знали збройного протистояння, мали можливість вільно вийти на вулиці міст, незважаючи на політичні уподобання. Події минулого вівторка не те що вражають — вони болем відлунюють у серці, однак «УК» завжди намагався подавати виважену інформацію. І від цього принципу ми не відхрещуємося. 

Параметри доброти в селі Добре вписуються у свою особливу систему координат. Передбачає вона злети та падіння,  співвідношення «добре—корисне». З цієї точки зору Добре впевнено прямує до корисного і підтверджує вічний афоризм: як човен назвеш, так і…

Насправді топонімічні особливості вражають: Добре, Добреньке, Новеньке, Колонія Добра, Забутий Рай, і вже зовсім сучасна варіація — «Мрії збуваються». Так назвали в Доброму громадську організацію, що визначає інвестиційні проекти для громади. Все просто — громада обрала, громада вирішує, громада контролює. 

Головним напрямом діяльності Міністерства оборони залишається системна робота з реформування та розвитку військової сфери, реалізація прав військовослужбовців та посилення їхнього соціального захисту, що є основою Державної комплексної програми реформування і розвитку Збройних сил України на період до 2017 року. На цьому наголосив міністр оборони Павло Лебедєв під час брифінгу в Будинку уряду. 

Хоч би яку назву мало 23 лютого — День Радянської армії, День захисника Вітчизни, для більшості населення країни це чоловічий день. Можливо, десь колись його придумали жінки. Так, для балансу. Спасибі Кларі Цеткін (зміст вона в цей день, правда, вкладала зовсім інший), ми, жінки, його маємо. Несправедливо, щоб його не було у наших захисників.  Хто хоче посперечатися — сперечайтеся, а більшості жіноцтва слід зібратися з думками, як краще привітати чоловіка, батька, брата, сина, керівника — зрештою, всіх не байдужих нам чоловіків. Дівчата, є пропозиція цього року зламати стереотип, що 23 лютого — день дезодоранту, а 8 березня — день помсти за цей день. Адже з фантазією у нас усе гаразд. Нехай свято буде справжнім. 

Майже весь мій трудовий стаж складається з роботи в кімнаті школяра вихователем. Хотіла оформити пенсію за вислугою років, але у Пенсійному фонді мені відмовили, посилаючись на невідповідність посади. Там зауважили, що, якби я працювала завідуючою або директором, тоді інша річ. Але за штатним розписом у нас навіть посади такої не було. Чи й справді не маю шансів на таку пенсію?

Неля КОШЕВА,
місто Лутугине Луганської області 

Моя мама з 1961 року мешкає в одноповерховому чотириквартирному будинку. У 1993 році вона, як і решта сусідів, приватизувала свою квартиру. Це 29/100 житлового будинку. Нині склалася така ситуація, що вона не може продати своє житло, бо нотаріус знайшов розбіжності в довідці з БТІ та свідоцтві  на право власності. Куди треба звернутися, щоб виправити помилку?

Сергій ЛІПОВЧЕНКО,
місто Сміла Черкаської області