Нещодавно після десятирічної добудови та тривалих торгів Росія передала військово-морським силам Індії авіаносець «Викрамадитья». Цей завершений проект у федеральних ЗМІ називають одним з найбільш амбіційних задумів російського суднобудування. Водночас російські ЗМІ визнають, що «виконання індійського замовлення виявилося складною, дорогою і тривалою справою. Однією з головних причин можна вважати неприйнятний стан суднобудівної промисловості на момент початку проекту».
Тож у Росії проблем із суднобудуванням не менше, ніж у нас. Утім, цікаво, чому з моменту підписання перших угод до передачі корабля «Викрамадитья» минуло майже 10 років? І чому при цьому майже не згадують Україну, яка мала стосунок до авіаносця? Питання… 

Напередодні Дня працівників статистики наш кореспондент зустрівся з головою Держстату, доктором наук з державного управління, професором, членом-кореспондентом НАН України Олександром ОСАУЛЕНКОМ.
 

Готуючись до відзначення 200-річчя Кобзаря, гріх не згадати ще про одну визначну дату — 225-річчя з дня народження геніального митця, якого заслужено називають корифеєм російського театру, творцем його нової естетики, батьком сценічного реалізму. Є всі підстави стверджувати: як уся російська література виросла, за відомим образним висловом, із «Шинелі» Гоголя, так звичний нам театр виник завдяки Щепкіну. Та чи багатьом відомо, що автор «Тараса Бульби» і «Вечорів на хуторі поблизу Диканьки» вважав видатного актора своїм земляком, а Шевченко називав Щепкіна «друже мій давній, друже мій єдиний» та присвятив йому вірш «Пустка» з не менш проникливим зверненням — «друже сивоусий»? 

 Громадськість підтримує ініціативи уряду щодо оприлюднення містобудівної документації. Зокрема доручення, які дав віце-прем’єр-міністр Олександр Вілкул на нараді щодо активізації розробки генеральних планів населених пунктів: Держземагентству — до кінця першого кварталу 2014-го зняти з картографічної основи для розробки генпланів гриф «Для службового користування» (ДСК), а місцевим органам влади — розмістити генплани у вільному доступі на веб-сайтах. Чому це важливо громадам, які це відкриває перспективи жителям міст та містечок — в інтерв’ю з Володимиром ЩЕРБАЧЕНКОМ.  

У вівторок, як і у понеділок, центральні вулиці Києва були зайняті учасниками акції протесту. Однак учорашнього ранку пожвавлення спостерігалося на вулиці Грушевського, де розташована центральна будівля Верховної Ради. Активність мітингувальників в околицях парламенту була обумовлена тим, що першим питанням у порядку денному засідання ВР стояла резолюція про недовіру Кабінету Міністрів. Розгляд цього питання ініційовано представниками опозиційних фракцій, з огляду на відстрочення підписання Угоди про асоціацію та події, що мали місце на Майдані Незалежності в ніч з 29 на 30 листопада. 

Десь у  високих кабінетах ухвалюють рішення, візують постанови.  Усе — заради країни та її народу. Кабінет Міністрів України має свій друкований орган — газету «Урядовий кур’єр», на сторінках якої друкуються документи, а колектив журналістів працює задля донесення доленосних рішень до пересічних людей. Як відомо, тенденція останнього часу — зменшення накладів друкованих засобів інформації. Справді, віртуальний світ дедалі більше входить у наше життя. Ось тільки до повної інтернетизації у країні ще далеко. Як саме держслужбовець, бюджетник чи вчитель може дізнатися про рішення та наміри влади, наприклад, у глибинці? Тут би й стала газета у пригоді. Журналісти «УК» відвідали бібліотеки, бо саме тут в усі часи можна було прочитати свіжий номер видання. Виявилося, що ні в громадських читальнях, ні в навчальних закладах країни урядову газету і вдень із свічкою не знайдеш…  

Нещодавно Рада Європи ухвалила резолюцію «Про місцеву та регіональну демократію в Україні». Основною її мотивацією стало бажання України реформувати місцеве самоврядування. Ідеться зокрема про Концепцію розвитку місцевого самоврядування, яку  має підписати Президент і яку, стверджують міські та селищні голови Рівненщини, обговорюють нині з усіма, тільки не з ними — безпосередніми суб’єктами реформування.

Ось і виходить, що Страсбург дивиться на українську глибинку одними очима, самі ж представники місцевого самоврядування, які щодня «варяться» у проблемах цієї глибинки, — зовсім іншим, більш приземленим і реалістичним поглядом.

Чому ж навіть напередодні професійного свята не затихає головний біль у міських та селищних голів? Відповіді на це запитання ми разом шукали за «круглим столом» «УК». 

Те, що відбулося о четвертій годині ранку 30 листопада на Майдані Незалежності, потім наступного дня на Банковій, інакше ніж злочином не назвеш. Телевізійні кадри перекреслюють будь-які недолугі спроби представників київського міліцейського главку знайти виправдання садистам у бойовому спецспорядженні, які спершу калічили дітей, а наступного дня розбивали голови і апаратуру журналістам. Водночас ці події переконливо засвідчують, що не можна всіх людей у погонах стригти під один гребінець. На підтвердження процитую повідомлення у Facebook одного з активних учасників Євромайдану: «Коли їх (студентів) почали гнати як худобу від стели, дехто потрапив у пастку, створену металевими щитами. І УВАГА! Міліція — не «Беркут». Міліціонери допомагали їм пролізти через той паркан, розтягуючи його. Вони самі були шоковані тим, що відбувалося на їх очах. Вибравшись із того пекла, хлопці та дівчата кричали їм: «Дякуємо!» 

Як вже повідомляв «Урядовий кур’єр» на своєму сайті, Первомайський міськрайонний суд виголосив вирок у кримінальному провадженні щодо осіб, підозрюваних у скоєнні злочинів у селищі Врадіївка проти Ірини Крашкової. Засіданню суду передували акції перед приміщенням установи. Різні люди виступали «за» та «проти». Відверто, по-простому. За годину до засідання перед приміщенням суду на вулиці Садовій побачила Григорія Могильова. Питаю: чому у вас біла стрічка на лацкані піджака? Чоловік відповідає, що на знак солідарності за ліквідацію насилля щодо жінок. Виявляється, 1989 року в Канаді відбулося масове вбивство жінок у Політехнічній школі Монреаля через ненависть до фемінізму. З 1991-го організовано «Кампанію білої стрічки», ініціаторами створення якої були чоловіки. Носіння білої стрічки означає «особисту присягу ніколи не здійснювати, не виправдовувати і не замовчувати насильство проти жінок і дівчаток».

Численні туристи щоліта стають свідками знущань над тваринами на плато Ай-Петрі у Криму. Зокрема над хижими птахами, яких ділки використовують як примусових фотомоделей. Але, як нещодавно з’ясувалося, і взимку бідним орлам та грифам немає спокою. Як повідомили редакції активісти Західноукраїнського товариства захисту тварин (ЗУТЗТ), цієї осені аж десять великих хижих птахів завезли для «фотосесій» до Львова.
Кілька тижнів тому в центрі міста, на площі Ринок, на Замковій горі, біля Оперного театру жителі міста помітили людей, які тримають екзотичних та домашніх птахів — орлів, соколів, голубів — і пропонують свої послуги щодо «спілкування» із тваринами.