Суспільство
-
Остання Паска
Григір довго лежав з розплющеними очима і дивився в стелю. Потім підвівся і сів на лаві. На столі лежала дошка. Це була заготовка для ікони. На білому левкасі вже видні обриси Бога.
Господар оселі, Григір Титаренко, був іконописцем, або, як сам себе називав, богомазом. Бо ж, казав, іконописці — в столицях, а ми — люди прості. Колись він учився в такого ж богомаза Петруся Підлатайла у волості. На селі працював без викрутасів. Як немає липової дошки, бере соснову. Сам витеше, напише образ, а потім із сухозлотиці ризи припасує. Такі ікони називав шелестухами. Як немає дошки підходящої, то на полотні доброму малює.
-
Щодня в інституті стояли домовини…
Великий Голод не оминув жодної української родини. Про нього довго, надто довго мовчали, не згадуючи навіть на родинній кухні. Чи знаєте ви, чому у вашого дідуся — жодного брата-сестри, хоч він — з багатодітної родини?.. Відходять у вічність останні свідки страшної трагедії українського народу. Розпитайте своїх рідних, сусідів, що вони пам’ятають про Голодомор. Ця правда потрібна нам усім!
-
«Марія» йде до українців
Сьогодні його «Марію» можна (і навіть слід би кожному українцеві) придбати навіть через Інтернет, щоб, як і «Кобзар», тримати на покуті в рідній хаті. А от у минулому столітті про цей роман знало обмежене коло людей у Західній Україні. Написаний у 1932–1933 роках, уже в 1934-му він уперше вийшов друком у тодішньому польському Львові: і звісно, що в радянську Україну тоді не потрапив. У 1941-му, коли твір перевидали вдруге, цьому завадила війна. А далі… в забутті надовго залишився не лише твір, а й автор — уродженець села Дермань, що нині в Здолбунівському районі на Рівненщині. І лише в 1991-му «Марія» втретє побачила світ у незалежній Україні.
-
Андрій Склярук із Запоріжжя просить записати у список жертв Голодомору свою матір Палажку Кіндратіївну
Цей лист ми отримали у відгук на публікацію про акцію «Твій рядок у народну Книгу пам’яті», яку започаткував Національний музей «Меморіал пам’яті жертв Голодоморів в Україні». Його автор — Андрій Сергійович Склярук, літня людина, який пройшов Другу світову війну і пережив Великий Голод у 10-річному віці. А втім, надамо йому слово:
«Не знаю, як це зробити, я звертаюся до вас із проханням вписати прізвище моєї матері до Книги пам’яті жертв Голодомору. Палажка Кіндратіївна Склярук померла від голоду навесні 1933 року. Мені тоді йшов 10-й рік. Я разом з нею та батьком Сергієм Григоровичем жили в селі Свинарка Бабанського району Київської області (нині село Свинарка Уманського району Черкаської області).
Якось зранку батько пішов у поле на роботу, а ми з мамою ще спали на печі. Я прокинувся і бачу, що вона ще спить, хоч зазвичай піднімалася дуже рано. Почав її будити, гукаю «Мамо! Мамо!», штовхаю її, а вона не відповідає і не ворушиться. Я до неї — а вона холодна! Я пішов до сусідки, а там у дворі — нікого. В цей час біля нашої хати зупинилася підвода, зайшов чоловік і питає, чи є мертві. Я відповів, що мамі погано. Вони зняли її з печі, подивилися і кажуть: «Синку, твоя мама мертва». Забрали її і відвезли кудись». -
Серп і молот принесли голод
Свідчення, документи, архівні дані, жахливі фото — чи не вичерпні докази Голодомору в Україні 32–33 років минулого століття? Якщо їх не достатньо скептикам, варто звернутися до народної творчості. Фольклор є виразником народної самосвідомості і відтворює влучним українським словом мрії й сподівання народу, його біль і переживання. Адже відомо, що усна народна творчість становить поетичну біографію народу, історію його трудового життя, боротьби за волю і незалежність. Творчість віддзеркалює саму душу народу. Тож і тема Голодомору знайшла відображення в українському фольклорі.
Народна творчість про Голодомор 1932–1933 років одна з найменш досліджених. Чи не єдиним дослідником мудрості часів колективізації та Голодомору був Ігор Васильович Бугаєвич, після смерті якого видавництво «Український письменник» випустило у 1993 році фольклорну збірку «Дожилася Україна…». В ній автор зібрав і прокоментував український фольклор періоду Голодомору. І цей унікальний матеріал — одне з найправдивіших свідчень голоду 1933 року. -
Згадували зі сльозами на очах
Презентація нових видань про велику трагедію українського народу — Голодомор-геноцид 1932–1933 років — відбулася в Білозірській сільській бібліотеці Черкаського району. Юнаки та дівчата, які тут зібралися, мали нагоду одними з перших в області ознайомитися з новими книгами. Згодом такі ж презентації пройдуть у всіх центральних бібліотеках регіону. Директор районного організаційно-методичного центру бібліотечної та краєзнавчої роботи Валентина Канюка розповіла, що в Україні готується велика Електронна книга пам’яті, яка вміщуватиме відомості про майже 14 тисяч населених пунктів та близько мільйона жертв та про відновлений сайт, присвячений Голодомору 1932-33 років в Україні. Зустріч було продовжено годиною пам’яті, яку підготували бібліотечні працівники сільських бібліотек № 1та № 2 та учні місцевих шкіл.
-
Не проходьте повз малюка, якого ображають!
Як відомо, День захисту дітей офіційно Україна відзначає 1 червня. Проте разом з усім світом нам не зайве було згадати, що саме в листопаді 1989 року резолюцією Генасамблеї ООН була прийнята Конвенція ООН про права дитини. Вона — основний міжнародний документ із захисту прав дітей. В Україні Конвенція набула чинності у вересні 1991 року.
— Україна має нагоду відзначати День дітей двічі, і це дуже добре. Хоч зрозуміло, що захищати права неповнолітніх нам, дорослим, слід щодня. Згідно з даними ВООЗ, щороку в усіх країнах світу статевого насильства зазнають 150 мільйонів дівчаток і 73 мільйони хлопчиків, яким не виповнилося 18 років; 1,2 мільйона підлітків стають жертвами торгівлі людьми. Це факти порушення прав дітей в усьому світі, та Україна, на жаль, не виняток, — зауважила голова Представництва Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні Юкіе Мокуо. -
Кларнет від Зігфрида Гейдта
У Миколаївському обласному краєзнавчому музеї відкрилася виставка «Німці Миколаївщини: історія та сучасність», яка відображає історію, культуру, побут німців і присвячена 20-річчю заснування товариства «Відергебурт». В експозиції представлені матеріали та документи родин німців, які жили і працювали на території нинішньої Миколаївщини, атрибути їхнього життя — предмети побуту, одяг, книги, музичні інструменти, меблі, фотографії із сімейних альбомів тощо.
-
Не забивайте гвіздки мікроскопом
Екологічні громадські організації звернулися до Прем’єр-міністра України Миколи Азарова й міністра екології Олега Проскурякова з проханням врятувати природні заповідники від навали туристів. Адже природні заповідники — це, на відміну від національних природних або регіональних парків, у першу чергу наукові установи. Туризму тут не передбачено, оскільки відвідування туристичними групами територій такого типу впливає на об’єктивність наукових даних, вносить тривожний чинник у життя тварин тощо. Використовувати природні заповідники для розвитку туризму — все одно що забивати гвіздки мікроскопом.
-
Ціна копійки
У магазині в годину пік, коли багато хто дорогою з роботи щось підкупляє до вечері, біля кас зібралися черги. Розраховуючись, одна з жінок впустила кілька найдрібніших монет. Кинулася піднімати — на неї зашуміли: що ви, мовляв, через копійки людей затримуєте! Посоромилися б!
Жінка зніяковіла, почала вибачатися. Мені стало її шкода: не чуже піднімала, а своє, зароблене. Не її вина, що копійка нині — як деякі наші закони: нібито і є, а не працює. І сама себе не раз ловила на тому, що впустивши біля каси якийсь «білий» дріб’язок, соромлюся піднімати. Але ж, як сказала знайома, без однієї копійки хлібину не купиш. Чи не так?
Архів публікацій
-
президент україни
-
Урядовий портал
-
УКРІНФОРМ
-
ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ
-
урядова гаряча лінія 1545
-
ДЕРЖБЮДЖЕТ 2025
-
АНТИКОРУПЦІЙНИЙ ПОРТАЛ