Заходи з ушанування жертв Голодомору 1932—1933 років відбулися у столиці за участі керівництва держави: Президента Віктора Януковича, його попередників — Леоніда Кравчука, Леоніда Кучми, Віктора Ющенка, Прем’єр-міністра Миколи Азарова, Голови Верховної Ради Володимира Рибака.

Глава держави очолив скорботну ходу вздовж центральної алеї Національного музею «Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні». А потім урядовці разом із представниками громадськості встановили символічні композиції з колосків пшениці та квітів до скульптури «Гірка пам’ять дитинства».

Тема зброї стала останніми роками однією з найбільш обговорюваних у нашій країні. Прихильники і опоненти її легалізації на території України ведуть нескінченні суперечки, до хрипоти відстоюючи свою точку зору. Перші, посилаючись на приклад США та країн Європи, пропонують дозволити громадянам вільно купувати травматичну й вогнепальну зброю, щоб захищатися від злочинців. Другі — ще більше посилити вимоги для отримання дозволу на носіння зброї та контроль за її використанням. 

Дні до Нового року спливають невпинно. І хоча свято ще не зовсім наближається, на столичній вулиці Десятинній,12 фасад музею «Духовні скарби України» вбраний у ялинкову символіку. Масивні двері тут відчинено для поціновувачів різдвяного мистецтва, відчайдухів, котрі не можуть дочекатися першого снігу, а з ним — початку зимових свят. І таких у нашій країні ми нарахували того дня чимало — на шоу-виставці новорічних ідей та декору Christmas Emotions 2014. 

Маша — в безпеці. Ведмедиця, про долю якої «УК» розповів 22 травня ц.р. у статті «Про Машу та інших ведмедів», визволена нарешті з тісної клітки мисливського господарства під Павлоградом (Дніпропетровська область). Громадські активісти буквально вирвали її з рук живодерів і перевезли до житомирського зоопритулку «Надія».
П’ять років Маша слугувала «навчальним реманентом». На ній відпрацьовували хватку собаки породи сибірська лайка. При цьому Маша була позбавлена можливості дати собакам відсіч, адже у цей час була припнута коротким ланцюгом. 

Нещодавно пішов другий рік життя нашого суспільства за новим Кримінальним процесуальним кодексом. Принципи гуманізму й захисту прав людини виписані в документі на перший погляд привабливо. Європейський підхід до кваліфікації правопорушень і покарань за них, злам залишених у спадок від старої системи стереотипів поліцейської держави можна лише вітати. 

Прийнятий у 2006 році в Україні Закон «Про захист тварин від жорстокого поводження» дав змогу почати в країні, яка буквально захлиналася від повсюдної жорстокості до тварин, довгоочікувані дії щодо їх захисту. Однак усе закон охопити не зміг. Зокрема, поза його дією залишилися так звані вимуштровувальні або ж цькувальні («притравочные» — рос.) станції. В Україні офіційно вони називаються «контрольно-випробувальними». Це місця, де натаскують мисливських псів. На борсука, лисицю, ведмедя та інших істот. У переліку рекламних оголошень, якими рясніє Інтернет, є й цькування з летальним наслідком.  

Україна і світ вшановує пам’ять жертв Голодомору 1932—1933 років. Мільйони загиблих, тисячі ненароджених, понівечені людські долі, виснажена душа українського народу — це безпрецедентний злочин у світовій історії. Масштаб цієї трагедії важко осягнути і неможливо зрозуміти. Ім’я їй — Голодомор. Її суть — геноцид. Сьогодні запали свічку в пам’ять про невинно убієнних!

У спірних питаннях істину має встановлювати суд. За допомогою до нього зверталися тисячі учасників ліквідації аварії на ЧАЕС. Багатьом вдалося відновити свої права. Але нерідко трапляється так, що органи виконавчої влади і громадські чорнобильські організації просять захистити державу від несправедливих рішень суду. Тоді все повертається на круги своя, і роками з’ясовується суть справи. Матеріали розглядає Комісія зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС при Мінсоцполітики. Чи вгамовуються пристрасті, хто і чому роками не має спокою і не дає його іншим? На ці та інші запитання «УК» відповідає голова виконкому Всеукраїнської громадської організації інвалідів «Союз Чорнобиль України» Володимир БЕРЕЗІН.  

«Товтри круглогруді» — такими відомому українському поетові Михайлові Драй-Хмарі здавалися подільські вапнякові скелясті пасма. Гора Гостра піднялася неподалік села Вікно, що в Гусятинському районі на Тернопіллі. Вона трохи поодаль кряжу, форму має напівкруглу, займає понад вісім гектарів. Але статус «бічної» значення її аж ніяк не применшує, навпаки, Гостру вважають візитівкою природного заповідника «Медобори», а науковці давно визнали унікальним ботанічним і геолого-геоморфологічним об’єктом.
На наукову, історичну, естетичну цінність Гострої зважали давно. Ця гора стала одним з перших природоохоронних об’єктів у сучасній Україні. Понад сто років тому її визнали резерватом. Долучився тоді до цього передовсім молодий польський вчений-ботанік, біолог Владислав Шафер. Упродовж 1907–1910 років він грунтовно досліджував рослинність частини Товтрового пасма — нині це, по суті, вся територія природного заповідника «Медобори».

 На початку листопада всі інформаційні канали облетіла «бомба»: у селі Цепцевичі Сарненського району на Рівненщині спалах кору майже одночасно вклав у ліжка понад півсотні дітей. А від початку року в цьому районі перехворіло на кір понад 600 жителів. Переважна більшість, зрозуміло, діти.
Невдовзі на сайті МОЗ з’явилося пояснення: причиною спалаху кору стала відмова батьків від профілактичних щеплень через релігійні переконання. З чотирьох тисяч «відмовників», що є в області, 2300 проживають саме в Сарненському районі. А про те, що згаданої вакцини на Рівненщині просто немає, — жодного слова. Начебто міністерство сном і духом не відає про власний червневий наказ № 502, згідно з яким на Рівненщину вже давно мало б надійти 28 тисяч доз комбінованої вакцини КПК (кір, паротит, краснуха).