Із першого дня повномасштабного вторгнення росії в Україну голова відділення Національного олімпійського комітету в Черкаській області, почесний президент Федерації триатлону України Андрій Більда став на захист рідної землі. Це вже його другий похід до ЗСУ від 2014 року.
Андрія Більду знаю вже багато років. У Черкасах й усій Україні багато людей поважають його за активність, невтомну роботу на благо молоді, допомогу спортивним школам. 

 Упродовж доби русня неодноразово намагалася штурмувати позиції бійців відділення 52-річного старшого солдата 92 об ТрО 107 окремої бригади територіальної оборони Збройних сил України з позивним «Мойсей», але кожна спроба ворога вибити українців з окопів закінчувалася невдачею. Після останньої рашисти вирішили поховати бійців ЗСУ на позиції: вони так щільно почали крити їх артилерійським вогнем, що від вибухової хвилі наших захисників підкидало, як вареники в мисці.

 Четверта бригада оперативного призначення імені Героя України сержанта Сергія Михальчука, відоміша як бригада швидкого реагування, або гостомельська «бригада майбутнього», — нині штурмова бригада гвардії наступу «Рубіж». Її було створено 2015 року як підрозділ нового зразка зі структурою, системою управління та навчання за стандартами НАТО.

 6 вересня 2022 року розпочався контрнаступ Збройних сил України, внаслідок якого від російських загарбників було визволено майже всю тимчасово окуповану територію Харківської області та частину Донецької й Луганської.
8 вересня український прапор замайорів над Балаклією, 10 вересня було визволено Куп’янськ та Ізюм. 12 вересня українські війська зайшли на територію міста Святогірська на півночі Донецької області. Одночасно впродовж 11—13 вересня захисники України розпочали наступ на північному напрямку від Харкова, який завершився визволенням селища Козача Лопань та міста Вовчанськ і виходом на лінію міжнародно визнаного державного кордону між Україною та рф.

 Часто заходжу у фейсбуці на сторінки бойових бригад ЗСУ. Саме звідти можу почерпнути найсвіжішу інформацію, як воюють українські захисники та захисниці. Нещодавно, наприклад, натрапив на хронологію війни 25 опдбр.  Засмутила розповідь про роковини загибелі колишнього її комбата майора Віталія Бохонка, який під час важкого бою поблизу селища Зайцеве Бахмутського району Донецької області 25 липня 2022 року зазнав важкого поранення. 

 Цей колоритний чоловік геть не схожий на військового. Мобілізований до Збройних сил минулого літа лікар-травматолог має поміж речей аж три… гітари: маленьку укулеле, класичну акустичну й електричну. У вільні хвилини він розважає підлеглих жанровим розмаїттям, тримаючи себе в музичній формі. Адже до всіх своїх чеснот він ще гітарист-вокаліст львівської панк-рок-групи «Бетон».

 Харків — це місто­фортеця. Місто надії сотень тисяч його жителів, яких війна розкидала по всіх куточках України і за кордоном. Попри великі руйнування, яких зазнало в перші місяці війни і досі потерпає від ракетних обстрілів, воно бореться, творить, живе і працює. Харків’яни потроху повертаються у свої домівки, щоб відбудовувати їх і наповнювати життям, продовжувати навчання, відновлювати бізнес, реалізовувати творчі плани...

 Ще перед російсько-українською війною, пам’ятаю, робив репортаж з одного з військових заводів. Інженер-конструктор тоді демонстрував останні розробки підприємства, впровадження у виробництво яких сприяло б значному підсиленню можливостей крилатої машини. Тим паче, що аналогів деяким приладам на той час не було у світі. Однак у голосі інженера я не вловив радості чи захоплення. Бо, як пізніше виявилося, заводу бракувало коштів для завершення робіт. Чиновники різних рангів, до яких зверталося керівництво підприємства, погоджувалися, що їхні вироби дуже потрібні, але...

 ЗСУ показали всім арміям світу, як потрібно воювати у ХХІ столітті, ризикуючи та експериментуючи з речами, про які вони раніше не знали. «Шкодую, — заявив на одному із заходів з модернізації британської армії пан Воллес, — про ті обставини, за яких це відбулося. Але це показало, як потрібно діяти у ХХІ столітті на новому полі бою».

 До знайомої приїхав із фронту у відпустку онук. Я знав, що він воює снайпером з початку широкомасштабної війни, але що нині вже дослужився до старшого сержанта, командира відділення, був двічі  поранений, навіть не здогадувався. Тому захотів одразу задовольнити свою цікавість, наскільки дозволяла військова таємниця.