Про приватизаційні плани на 2016 рік, на що підуть гроші від цьогорічного продажу держмайна, які держпідприємства виводитимуть із списку стратегічних та що робити з міноритарними пакетами акцій, власником яких є держава, розмова з головою Фонду держмайна Ігорем БІЛОУСОМ.

— Ігоре Олеговичу, які цьогорічні приватизаційні плани?Голова Фонду держмайна Ігор Білоус

— Плануємо продати 450 держпідприємств, зокрема, 20 — великих. Це ОПЗ, шість обленерго, чотири ТЕЦ. На сьогодні в нас уже є фінансові консультанти і оцінники, ми йдемо по плану. Обленерго виставлятимемо на продаж із 1 вересня і до кінця року маємо продати всі шість. Готуємо до продажу Центренерго. Не впевнений, що встигнемо цього року, бо це складний об’єкт. Поки що затверджено план розміщення акцій з продажем на аукціоні до 31 грудня 2016 року. Але ймовірно термін буде перенесено: радники вважають, що краще не проводити аукціон посеред опалювального сезону. Приблизно 50 — середні підприємства, решта — малі. З деякими середніми підприємствами маємо проблеми в судах. З малими, які реалізовуємо через електронні й голландські аукціони, теж трішки відстаємо від графіка переважно через саботаж і конфлікт інтересів, й тому що немає попиту і неможливо широко рекламувати об’єкти приватизації. Для цього нещодавно створили нову веб-сторінку, присвячену суто об’єктам приватизації.

— Цьогорічна приватизація має дати 17,1 мільярда гривень надходжень у бюджет. Наскільки це реально?

— Реально. Лише від продажу ОПЗ плануємо виручити понад 13 мільярдів гривень.

— У лютому в інтерв'ю «Економічній правді» ви поскаржилися, що міністерства зволікають з передачею держпідприємств у Фонд держмайна? Чи змінилася ситуація відтоді і з якими міністерствами досі є проблеми?

— Міністерства й досі не поспішають. Передачу ДП поки що призупинили через зміну уряду. Тож останні місяці ми взагалі нічого не отримували від міністерств. Днями розмовляли з Мінекономіки з цього приводу. Там наполягають на спрощеній передачі нам пакетом 200 підприємств. Маємо обговорити це на робочій нараді. Адже, по-перше, у нас немає документів, які можуть бути підґрунтям для їхньої перереєстрації. Річ не в тім, що ми не хочемо приймати, просто реєстратор нам не перереєструє. По-друге, треба спочатку розібратися, що сталося з тими чи тими активами, де поділися 20 гектарів землі чи частина нерухомості, з’ясувати, хто за цим стоїть, і покарати за можливості винуватих, а не передавати проблему із заплющеними очима з одного місця в друге. Інакше відкриємо ящик Пандори. Ми вже стикалися з тим, коли інвентаризація показувала, що за об’єктом немає доброї частини нерухомості. І вся вона, зазвичай, у Києві, причому нестача — цілі квартали. І це велике питання, куди вона зникла. Наразі ДП не хочуть робити інвентаризацію своїх об’єктів, бо тоді, як у казці про вовка і семеро козенят, стане відомо, чого не вистачає. Тому за вирішення цього питання ніхто не хоче братися.

— Чи вдалося знайти порозуміння з новим керівництвом Мінекономіки? Наскільки я знаю, попередники намагалися впливати на приватизацію і ставити своїх керівників на держпідприємства...

— Зараз маємо дуже хороший діалог з урядом загалом і неабияку підтримку Прем’єра Володимира Гройсмана зокрема. З міністром економіки — віце-прем’єром Степаном Кубівим, який курирує приватизаційні процеси в уряді, теж маємо добрі робочі стосунки і розуміємо один одного з півслова. Поки що працюємо в унісон. Подивимося, як буде далі. Зараз історичний період. Чесно кажучи, ніхто не вірив, що ми випишемо рішення уряду з продажу ОПЗ на аукціоні. Наразі ще є чимало недовіри, про що можна судити з коментарів у соцмережах. Але після засідання уряду, де було оголошено умови продажу ОПЗ, діалог з інвесторами активізувався і пожвавився. Це гарний знак.

— Скільки компаній готові взяти участь в аукціоні з придбання ОПЗ?

— Кілька днів тому було чотири-п’ять, ще з п’ятьма перемовини активізувалися після того, як КМУ погодив стартову ціну і умови продажу. Адже такого у світі майже немає.

— До речі, чи є загроза реприватизації, адже досі чимало хто каже про фіктивний борг Фірташа й так зване право першої ночі Коломойського?

— Така загроза у нашій країні є завжди, особливо, коли продаємо такі об’єкти. Та нині вартість ОПЗ у 15—17 разів вища, ніж усіх п’яти азотів, приватизованих раніше. І це при тому, що наш об’єкт не найбільший. Тому, коли попередники критикують, що ми якось не так продаємо завод, хай краще прокоментують, чому тоді продавали об’єкти за два-чотири мільйони доларів і за це досі ніхто не сидить у в’язниці. Це ганьба! Ну, дехто пішов у небуття — хай земля їм буде пухом. Треба припиняти гратися в ігри, коли хтось стає олігархом, а хтось закінчує своє життя таким чином. Я нікого не звинувачую, але факти говорять самі за себе. Ми все робимо правильно.

Я допускаю, що будуть додаткові суди, про які ми навіть не здогадуємося. Як ви знаєте, в Україні найсправедливіші суди у світі. Але ми виходитимемо з тієї ситуації, яку матимемо. Впевнений, усе буде під контролем НАБУ і правоохоронних органів. У всякому разі я зроблю максимум, щоб попередити такі речі.

Щодо боргу Фірташа, то міжнародна аудиторська компанія «Ернст енд Янг», в кваліфікації якої я абсолютно не сумніваюся, дійшла висновку, що це господарський борг. Наша державна фінінспекція теж зробила такий висновок.  Понад те: Стокгольмський арбітраж, якому важко в чомусь дорікнути, теж бачить у цьому  господарський борг. Інше питання — як він виник. Але була господарська ситуація, був договір, був газ, поставлено було ціну, нижчу за ціну НАК. Зараз засуджувати когось і казати «дутий» чи «не дутий» і гратись у додаткову політику я не хочу.

— Доступ російського капіталу досить добре заблоковано умовами аукціону під час продажу ОПЗ?

— Так. Росіяни не зможуть зайти на ОПЗ через кваліфікацію. Але може статися, що після закінчення п’ятирічного терміну інвестиційних зобов’язань, де встановлено заборону на продаж ОПЗ, покупець вирішить його перепродати. Цього не можна ні передбачити, ні попередити. Наразі ми зробили максимум, щоб унеможливити участь російських компаній у приватизації ОПЗ. Я не думаю, що вони побіжать в Україну. Їм і так тут не солодко.

— Куди підуть гроші від приватизації ОПЗ й інших великих об’єктів — на цільові програми чи в загальний фонд держбюджету, як це було з Криворіжсталю?

— Це питання, яке я ставлю всім. Нещодавно запитав про це Степана Кубіва й Володимира Гройсмана. Бо всі пам’ятають ситуацію з Криворіжсталлю, коли 4,8 мільярда розтанули як сніг навесні. Я нікого не звинувачую. Тоді була така ситуація. Просто не хотілося, щоб це повторилося зараз, і 17 мільярдів гривень, які заробимо, розчинилися в бюджеті. Я вважаю неправильним, що приватизація, яка й без того важко відбувається, має фінансувати поточні проблеми держбюджету. Гроші проїмо, а другого такого об’єкта на продаж не буде. Нам треба переймати європейську практику — створити спецфонд, куди спрямовуватимемо кошти від приватизації, які витрачатимемо на спеціальні проекти, пов’язані з інфраструктурою, школами, спортом, екологією, погашенням суверенного боргу згідно із стратегією розвитку держави. Ми ніяк не можемо знайти гроші на дорожній фонд чи будівництво сучасних митниць і ходимо з простягненою рукою по всьому світу, хоча можемо мати гроші  спеціально для таких ситуацій.

— До речі, а скільки стратегічних підприємств, на вашу думку, має залишитись у держвласності?

— Підтримую Прем'єра — максимум 300, а то й 100 чи 200. Решту треба виводити з-під приватизаційної заборони. На першому етапі плануємо вивести 700 підприємств із 1700 наявних. Вважаю, що за державою слід залишити тільки ті об’єкти, які справді для неї суперважливі. Це атомна енергетика, енергетична інфраструктура, трубопроводи, залізниця, порти, ліси, землі, певні держбанки, оборонка. І то, чесно кажучи, в США — найсильнішій країні у світі — обороно-промисловий комплекс не є прерогативою. Там приватні компанії займаються оборонними замовленнями, отримують і лобіюють їх у конгресі тощо. Чому у нас має бути інакше? Ми що — такі заможні? Чому не можемо залучати інвесторів в оборонний сектор? Всі інвестори це давним-давно зробили в інших країнах. Чому ми вигадуємо велосипед? Я вже не кажу про аерокосмічний комплекс. Всі із захопленням дивляться на нашу «Мрію», яка літає по всьому світу, і аплодують. Тільки ми не можемо взяти те, що маємо, і примножити. Чомусь у нас не виходить. Й надалі з бюджету витрачаємо шалені кошти, хоча світовий досвід показує, що це не дуже правильно.

— Тобто вважаєте, що «Антонов» доцільно було б теж віддати на приватизацію?

— Я так не вважаю. Як на мене, треба визначити оптимальну структуру капіталу і залучити туди правильного інвестора. У нас немає грошей, аби розбудовувати «Антонов» до того ступеню, на якому він має бути. У нас змінюються керівники, але не додається літаків — і вісім тисяч людей будують півтора літака, а потім ми ще й нікому не можемо його продати. Гройсман нещодавно назвав пріоритети. Я з ним згоден. Серед секторальних пріоритетів треба визначитися, яка ми держава — аграрна, аерокосмічна, енергомашинобудівна, і спрямувати туди гроші й держпідтримку. Решту віддати  у приватні руки.

— Читала, що ви плануєте спростити Закон «Про приватизацію»?

— Так, на 80%, і масово, пачками, викидатимемо об’єкти на продаж, аби на них ніхто не наживався. У нас складна процедура з оцінкою майна, відбором  консультантів, оцінників. Це затягує приватизаційний процес. Коли ми планували приватизацію ОПЗ, дивилися з точки зору великих компаній, як покращити закон і пройти через Верховну Раду. Тепер ситуація з ОПЗ позаду, і ми фундаментально змінюватимемо закон.

— Розкажіть про досвід роботи фонду з управління міноритарними пакетами?

— На жаль, поки що маємо поганий досвід. З приходом профільного заступника, який досить серйозно взявся за цю роботу, досягли певних результатів і почали активно боротися на міноритарних фронтах. Нещодавно не дали можливості ДТЕК змінити тип енергетичних компаній, в яких держава має частку, з ПАТ на ПрАТ. Наразі активно захищаємо свою позицію. Але все одно ми слабка організація з точки зору захисту цих прав. Те, що у фонді є міноритарні пакети, провина всіх наших попередників. Із майже 30 об’єктів, які ми виставили на продаж у травні, лише у чотирьох — контрольний пакет, решта — це 2, 5, 6, 12, 22%. Як можна було так продавати, щоб лишати у фонді такі частки? Кому їх продавати тепер? Бізнес, який володіє 85% акцій, каже фонду, який пропонує йому купити решту 15%: мовляв, зачиніть двері з того боку і більше сюди не приходьте. Це всі наші права.

— Наскільки розумію, ціль була в отриманні дивідендів у подальшому?

— Хотіли продати все офіційно якогома дешевше і отримати гроші ззовні. Продавали об’єкти шматками дуже дешево. Бо коли продаєш по частинах, жоден із пакетів не має контрольної премії і коштує мало. Я вам навів приклад продажу всіх азотів. Мовчу, як решту продавали. На мою думку, чесної приватизації за ринковою вартістю як такої у нашій країні майже не було. Виняток становить хіба що Криворіжсталь та ще кілька одиничних об’єктів. Ми знаємо цей історичний досвід і всі хапаємося за нього як за останню соломину. Чомусь нічого більше, крім Криворіжсталі.

— Гаразд, але треба з цими пакетами щось робити? Які ідеї?

— Перша — продати дрібні пакети контрольним акціонерам, або тим, хто хоче купити і стати в позу до головних акціонерів. Друга — посилити корпоративний блок у фонді. Третя — створити спеціальний фонд управління міноритарними пакетами. Зараз саме працюємо над цим разом із Комісією з цінних паперів. Безпосередньо фонд слід віддати у зовнішнє управління професійним менеджерам, які ефективно працюватимуть і застосовуватимуть усі інструменти: юридичні, комерційні, силові (у разі потреби).

На жаль, Фонд держмайна для цього заслабкий. Що можемо зробити з бюджетом у 20 мільйонів гривень? Це річна зарплата деяких фінансових директорів у приватному корпоративному секторі. Як боротися проти сильних корпорацій, коли увесь корпоративний блок — це 40—50 людей, які отримують три копійки? За таких умов наші шанси незначні.

— До речі, а скільки дивідендів отримує за рік Україна від підприємств, в яких вона — акціонер?

— У фонді немає даних щодо всіх державних активів — це питання до Міністерства економіки. Я можу говорити лише про підприємства, які підпорядковані фонду. У 2015-му  39 господарських товариств перерахували до бюджету 384 473,798 тисячі гривень. Для порівняння: у 2014 році 34 товариства — 403 049,069 тисячі гривень.

— Які плани приватизації в агросекторі, зокрема ДПЗКУ, Укрспирта, Артемсолі?

— Нещодавно ми обговорювали ситуацію на ДПЗКУ з міністром аграрної політики та продовольства. Там складна ситуація, тож іншого шляху, ніж приватизація, я не бачу. Інше питання, як технічно це відбуватиметься і чи матимуть китайці так зване право першої ночі. Бо там є китайський кредит — 1,5 мільярда доларів, повністю знерухомлене майно і понад 200 мільйонів доларів, які щезли.

Наразі Укрспирт і Артемсіль — у списку заборонених до приватизації, а ДПЗКУ включено до нового додатку Постанови КМУ №271 — переліку об’єктів на приватизацію.

— Що плануєте робити з держпідприємствами і землями Національної академії аграрних наук?

— Це взагалі тема для окремої дискусії. У них 400 з лишком державних компаній і нуль передачі у фонд. Мільйон гектарів, за які жодна з установ не платить.  І якщо думаєте, що на цій землі ніхто не працює, то ви помиляєтеся.

Логічно було б продати ці підприємства. А також створити одну компанію, яка стане власником держземель і чесно здаватиме їх в оренду фермерам хоча б по 100 доларів за гектар. Щоправда, нині хороша земля коштує приблизно чотири тисячі гривень на рік. Помножте шість мільйонів гектарів на 100 доларів і зрозумієте, скільки ми щороку втрачаємо. А потім стоїмо з простягненою рукою до МВФ і просимо гроші, тоді як вони у нас під ногами.

ДОСЬЄ «УК»

Ігор БІЛОУС народився 1978 року в Тернополі. Закінчив Київський національний економічний університет (економіка) та Нортамбрійський університет (міжнародні фінанси, Ньюкасл, Великобританія). Починав кар’єру з фахівця з M&A в інвесткомпанії SARS Capital. Працював начальником підрозділу «Український бізнес» в інвестбанку UBS, головою інвестиційно-банківського управління в Україні та країнах Центральної та Східної Європи інвесткомпанії «Ренесанс Капітал». З 12 березня по 4 червня 2014-го — перший заступник міністра доходів і зборів з питань податкової політики. З 4 червня 2014 р. по 23 березня 2015-го — голова Державної фіскальної служби. З 19 травня 2015 року — голова Фонду держмайна.

Галина ІЩЕНКО,
 «Урядовий кур’єр»