А король — юний!

Свого часу Олександр двічі вигравав чемпіонат Європи у віці до 14 і до 16 років, перемагав у першості України серед чоловіків із бліцу. А нещодавно міжнародний майстер завоював золоту медаль на чемпіонаті світу з шахів серед юнаків і дівчат, який проходив у південноафриканському місті Дурбан.

Четвертий розряду дитсадку

Сашко родом із села Олександрівка Вознесенського району Миколаївської області. Почав займатися шахами ще малюком. Спочатку грав із братом Миколою, старшим лише на два з половиною роки. Сприймав гру як дитячу розвагу, вчився, як фігурки по дошці ходять. І насправді, чим іще дітям було займатися в селі? Сашко згадує, що тоді дуже часто світло в будинках відключали. Тож уся родина сідала за шашки та шахи. І мама Ніна, і батько Микола.

Зазвичай старший брат у поєдинках виходив переможцем. Раптом уже Сашко почав вигравати і у брата, і у батька. Саме батька Сашко і Микола вважають своїм першим наставником. Коли обидва брати вже перемогли всіх односельців, які тямили в грі, батьки повезли їх до Миколаєва, щоби на них подивилися фахівці.

— Добре пам’ятаю, як привезли нам братів Бортників, — розповідає директор Миколаївської обласної дитячої юнацької спортивної школи Руслан Хамзін. — Зібралися тренери, заради жарту вирішили подивитися, на що малюки — сільські самоуки здатні. Всі присутні дивувалися. Хлопці ж не просто грали, вони бачили позицію, розумілися на розстановці, прогнозували ходи. Насправді більше вразив Сашко, адже йому було лише чотири роки, а «шаховий» розум проявився чітко, він все з льоту схоплював. Без жодних іспитів, турнірів, перевірок Олександрові одразу присвоїли четвертий розряд. А Микола невдовзі став чемпіоном області у своїй віковій групі.

Відстань від домівки до шахового клубу була понад сто кілометрів. На тренування та змагання хлопців або возили батьки, або самі тренери приїжджали до Олександрівки. Руслан Абузарович згадує, як довелося везти хлопця власною машиною: попри перешкоди — ожеледицю й хуртовину, до школи дісталися.

Сьогодні Олександр Бортник — студент першого курсу Національного університету кораблебудування за спеціальністю «спорт». Звісно, поєднувати спорт і навчання складно. Але так було і в школі, коли через тренувальні збори і змагання міг по півроку занять пропускати. Згодом наздоганяв однокласників. Єдине, про що жалкує — не встиг більше часу присвятити ще одному улюбленому заняттю — астрономії.

— Люблю почитати щось з астрономії, спостерігати за зірками, — ділиться хлопець. — У мене навіть заставка на телефоні — космос. Але чудово розумію: чим більше дізнаюся, тим більше постає запитань. Мабуть, така особливість характеру.

11 турівбез поразок

Першим своїм професійним тренером Бортник називає нині покійного Миколу Шелеста — талановитого вихователя і знаного в Миколаєві шахіста. Потім він опановував тонкощі мудрої гри за допомогою Романа Хаєцького, який і сьогодні поруч. Першим серйозним досягненням майбутній чемпіон світу вважає третє місце на першості області. У шість років Сашко виграв чемпіонат України в своїй віковій групі. На жаль, тоді ще не проводили чемпіонати Європи та світу для наймолодших.

Уперше золоту медаль найсильнішого шахіста Старого Світу Бортник-молодший здобув у 2010 році, вдруге — за рік. У березні Сашко з очевидною перевагою переміг у чемпіонаті України, тож з’явився шанс проявити себе на світовій першості. Звісно, були проблеми з організацією, адже тільки один переліт до ПАР коштував 17 тисяч гривень. Плюс витрати на візу, обов’язковий грошовий внесок і страхування. Разом із Бортником до Африки мали летіти ще два зовсім юні миколаївські шахісти Андрій Левицький та Владислав Ларкін. Допомогли національна Федерація і шахова школа.

З трьох миколаївців тільки Олександр опинився серед призерів, Андрієві та Владиславові не вистачило досвіду участі в подібних змаганнях.

— Протягом дев’яти днів у Дурбані довелося зіграти 11 партій, — ділиться враженнями чемпіон. — Бувало, в один день і по дві партії, це найскладніше. На старті мені вдалося обіграти двох конкурентів. Згодом на мене чекали зустрічі з двома потенційними лідерами: з обома завершив партії внічию.

Головне в таких ситуаціях — не нервувати. Під час змагань я навіть до соціальних мереж жодного разу не заходив, щоб не відчувати тиск відповідальності.

Тільки з тренером по Скайпу спілкувався та з моїм добрим товаришем, гросмейстером Олександром Іпатовим. Загалом усі партії вигравав досить швидко, за 3-4 години. Останній переможний тур взагалі тривав лише півтори години. У підсумку здобув вісім перемог і три нічиї, набрав 9,5 очка з одинадцяти можливих. Приємно, що першими з успіхом привітали мої найголовніші суперники з Індії, Китаю і Росії. Під час нагородження мені вручили сучасний нетбук. На п’єдестал піднявся, загорнувшись в український прапор. Адже перемогу присвячую своїй країні.

Талант треба мати

Вихованці миколаївської шахової школи давно зарекомендували себе як одні з лідерів в Україні. Дитячу юнацьку школу при обласному шахово-шашковому клубі було організовано у 1992 році. Ініціатором її створення став Микола Шелест. Сьогодні тут працюють три заслужені тренери країни.

Як розповідає Руслан Хамзін, з того часу виросли кілька плеяд талановитих дітей. Серед них гросмейстери Олександр Зубов, Оксана Возовик і Катерина Рогонян. У листопаді це високе звання має отримати Віталій Сівук. Щороку в національних чемпіонатах беруть участь від чотирьох до семи миколаївців майже в усіх вікових категоріях.

На думку директора школи, сьогодні інтерес до шахів зростає. Зараз набирають початківців, причому конкурсного відбору немає — запрошують усіх охочих. Далі кожен визначається, його це спорт, чи ні. З п’яти-шести груп залишається зазвичай менше половини дітей.

— Наступні кроки можливі в тому випадку, якщо у спортсмена є яскраво виражений талант, — переконаний Руслан Абузарович. — Плюс працездатність та робота над собою. За Олександра під час світової першості ми вболівали всім колективом. Повірте, я довгі роки професійно займаюся шаховою справою. Але, спостерігаючи за Сашком, просто не розумію його задумів і хитромудрих комбінацій. До такої міри хлопець все прораховує наперед, глибоко аналізує позицію — це просто неймовірно. Ні я, ні мої колеги не можемо передбачити всі його задуми. Він миттєво приймає рішення. Насправді — наш український талант.

Сам Олександр Бортник стосовно спортивної кар’єри висловлюється чітко. Наступного року планує отримати звання гросмейстера, а згодом стати чемпіоном світу серед чоловіків. Як його кумир — нинішній володар шахового «Оскара» Магнус Карлсен із Норвегії. Сашко переконаний: саме шахи якнайкраще сприяють розвитку інтелекту, творчих здібностей, дорослішому розумінню життя.

Поки ж хлопець, якому днями виповнилося 18 років, хоче зустрітися з батьками та з’їсти маминого найсмачнішого у світі борщу