Корупція — українська реальність, від якої ніде не сховаєшся. Вона супроводжує декого з нас із моменту народження (мало хто з’являється на світ без подяки лікареві) і аж до смерті (подекуди знайти місце на кладовищі безкоштовно врай важко). Щоправда, трапляються й винятки. Інколи лікар районної лікарні може відмовитися навіть від маленької вдячності у вигляді шоколадки. Тож за що українці найчастіше дають хабарі й хто має боротися з корупцією, дізнався «Урядовий кур’єр».

Повсякденне зло

Ставлення до корупції в українців своєрідне: ми категорично проти цього ганебного явища, але у разі чого шукаємо родича чи знайомого, який зможе «повирішувати», навіть якщо за це й доведеться заплатити. «До корупції українці ставляться неоднозначно. Корупцію у вищих ешелонах влади ми засуджуємо, ненавидимо її й хочемо викорінювати, — зазначає директор фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Ірина Бекешкіна. — Щодо повсякденної корупції, коли люди дають гроші за якісь послуги, то вони розуміють, що це хабар і зло. Проте вважають це таким собі необхідним злом. Адже так простіше і швидше вирішити певні питання. Тож це погано, але що ж робити? На нашу думку, якщо такі настрої пануватимуть у суспільстві, то нічого з так званою горішньою корупцією не вирішимо. Оскільки люди нагорі поділяють, так би мовити, теж таку філософію. Тобто коли людина потрапляє у владні кабінети, вона діє так, як звикла».

Загальнонаціональне опитування населення України, проведене Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва й фірмою «Юкрейніан соціолоджі сервіс», засвідчило, що майже половина населення — 44% — оцінює корупцію як найсерйознішу проблему в Україні. Ще 36% вважають її досить серйозною. Фактично все населення (90%) вважає корупцію поширеною високою або значною мірою. Лише 2% населення певні, що проблема корупції надумана, а 12% не вважають її серйозною.

Виконавчий директор «Transpаrency International Ukraine» Ярослав Юрчишин розповідає: «Ми щороку проводимо замір, який називається індексом сприйняття корупції. Фактично вимірюємо, як українське й глобальне суспільство сприймають корупцію. Якщо порівнювати 2013 і 2016 роки, є невеликий прогрес: із 26 балів зі 100 ми піднялися до 29. Але це недостатній прогрес. Для порівняння: Румунія, Сінгапур чи Грузія набирали по 3—5 балів на рік. Нині скандинавські країни, які вважаються еталонами у протидії корупції, мають 95—98 балів. Тож ситуація в Україні негативна. Хоч і не можна говорити, що нічого не робиться, проте все ще залишаються ключові проблеми».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Корупція: суми хабарів у київських вишах

«Суд корумпований, хоч я й не судився»

Щодо найбільш корумпованих органів, то 52% людей такими називають суди. 51% переконаний, що корупція процвітає у Верховній Раді, 45 — у прокуратурі, 43 — в уряді, 39 — на митниці, 39% — у медичних установах. Скоріше як корумповані оцінюють більшість організацій та установ, перевага позитивних оцінок над негативними має місце лише у церкви (+32%), громадських організацій (+11%) і ЗМІ (+1%).

«Понад 50% жителів України вважають, що суди тотально корумповані, але давали хабарі у цих установах менше 8% людей, — каже Ярослав Юрчишин. — Це наслідок двох процесів. Перше — українці часто не йдуть у суди для розв’язання проблем. Відповідно намагаються розв’язувати їх у позасудовий спосіб, і тут маємо податливе поле для корупції. Набагато ефективніше дати хабара, ніж написати заяву на чиновника чи лікаря, який фактично його вимагав. Друге — корупція в Україні доволі віртуалізована. Так, більшість громадян говорить про корумпований парламент, хоч напряму стосунків із ним не має. Відповідно робить висновки з наявної у ЗМІ інформації. Аналогічна ситуація з урядом і прокуратурою. Понад 45% вважають прокуратуру дуже корумпованою, але менш як 2,5% опитаних мали корупційний досвід у цій структурі. Тому наші уявлення про корупцію не завжди відповідають реальності».

Але є сфери, де ці уявлення повністю відповідають. На жаль, це підтверджує не лише проаналізоване опитування, а й те, яке робив Світовий барометр корупції (міжнародне опитування, яке проводять у різних країнах щодва роки). Найбільш корумпованими сферами, де люди найчастіше стикалися з хабарами, було названо медицину і середню й початкову освіту. Це повністю засвідчує й наше опитування.

«Коли ми питаємо «Корупція за останні роки стала більшою чи меншою?», більшість вважає, що нічого не змінилося. На думку частини опитаних, стало ще гірше. Хоч об’єктивно кажучи, це неправда, — каже Ірина Бекешкіна. — Раніше, за часів Януковича, корупція була системною. Я порівнювала її з помпою, яка викачувала гроші, цінності тощо. Нині корупція стихійна. Про неї постійно говорять і пишуть, тому й складається враження, що це явище стало більш розповсюдженим».

На запитання експертів, чи є перспективи подолання корупції в нашій країні, думки поділилися: 40% вважають, що ні, 30% — це можливо, а ось третина не змогли дати певної відповіді. Серед методів подолання корупції переважають репресивні. Людям здається, якщо саджати, то це на корупціонерів якнайкраще подіє. Хоч в Україні вже є приклади, коли когось саджали, а на їхнє місце приходили інші, але ситуація не змінювалась. Більшість опитаних не вважає, що підвищення заробітних плат державним службовцям позитивно вплине на ситуацію з корупцією. У середньому за 5-бальною системою лише 2,6 вважають цей захід необхідним. Люди забувають, що чиновник — це звичайна людина, тому вона просто не зможе чесно працювати, отримуючи мізерну платню. Навіть якщо хоче. Особливо коли є корупційні спокуси у вигляді хабара.

Позолотити ручку медику

Якщо йдеться про медичну галузь, то серед людей, які протягом останніх 3 років щось сплачували медпрацівникам, постійно це робили приблизно 16%, більшість (42%) платила час від часу або зрідка (40%). Частіше до таких дій вдавалися жителі західного регіону (серед них майже 25% робити це постійно) і Донбасу (тут постійно платили за послугу приблизно 21%). Найрідше такі ситуації виникали у жителів півдня, з яких 62% зазначили, що давали гроші медпрацівникові зрідка. До речі, плату за послуги здійснювали готівкою без квитанції. Здебільшого гроші давали медпрацівникові в руки.

Цікаво, чи була ця послуга обтяжливою для сімейного бюджету? Приблизно 25% опитаних довелося для цієї оплати позичати, а ще майже 33% оцінили суму як велику, помітну для сімейного бюджету. «Я б сказала, що здебільшого в медичних установах з людей беруть стільки, скільки ті можуть дати, — каже Ірина Бекешкіна. — Адже якщо нічого дати, то й нічого взяти».

Тут згадалось, як нещодавно знайома пішла в районну поліклініку і під час огляду лікар усе вихваляла її маєчку. Мовляв, одразу видно якісну річ. Їй виписали дуже дорогі ліки. Потім вона пішла до іншого лікаря, вже вдяглася скромніше, і та їй порадила лікуватися значно дешевшими препаратами.

За даними опитування, найбільш ефективно з корупцією мають боротися і самі громадяни, і президент. Ще спеціалізовані антикорупційні органи, ЗМІ й прокуратура. На політичні партії, податкові й органи місцевої влади люди не дуже покладаються.

У нас є можливість змін. Проте вони не будуть швидкими. У країні дуже багато говорять про боротьбу з корупцією, і ми вже бачили арешти в аеропортах, на засіданнях уряду, але все це не матиме сенсу доти, доки фактично не буде зруйновано корупційні лазівки і схеми. Звісно, має бути й покарання, але, як переконує досвід інших країн, воно не дає істотного ефекту. Проаналізувавши досвід Румунії, Сінгапуру чи іншої країни, де вдалося зменшити корупцію, побачимо, що там система покарання йшла паралельно зі змінами відносин між державою і громадянином. 

ТОЧКА ЗОРУ

«І лікарі, й пацієнти — заручники системи»

Роман ІЛИК,
заступник міністра охорони здоров’я:

— Корупція в системі охорони здоров’я виникає там, де є диспропорція між декларацію держави і реальністю. Лікування у лікаря — класичний приклад. Держава каже громадянину, що для нього все має бути безкоштовним. Проте всім відомо, що бюджет обмежений і галузь істотно недофінансована. Але держава все одно каже громадянину, що все має бути безкоштовним. Без будь-якого визначення, що ж входить у це «все». Людина починає щось вимагати, а в лікарні цього немає. Бо на це не було, немає і найближчим часом не буде фінансування. Тому всі отримують безоплатні послуги трішки, а якщо пацієнт чийсь родич чи знайомий, то він отримує більше. Багатим теж доводиться витратитись. Іноді як виняток вмикається етична логіка, коли корупцію важко уявити під час лікування ветеранів АТО.

Не надаючи лікареві ресурсів, гідного заробітку й найбільш необхідного для лікування пацієнта, йому наче умовно кажуть: сам визначай, де візьмеш для себе гроші і як розподілиш цей ресурс. І лікар починає дивитися, хто його пацієнт: чи це атовець, багатодітна мати чи родич головного лікаря, і починає оцінювати, є у пацієнта кошти чи їх немає. Ось так у системі з’являється корупція.

Не можна говорити, що всі ці кошти лікар забирає собі. Частина йде на ресурсне забезпечення лікування пацієнта, підвищення кваліфікації лікаря. Але нині майже в кожному медзакладі є так звані фонди благодійні чи навіть тіньові готівкові. За їх рахунок закуповують багато необхідного, зокрема й для роботи медзакладу, і лише частина йде на оплату роботи медиків.

Якщо абстрагуватися, то ця діяльність має всі характеристики ринкової. Але процеси відбуваються в тіньовому секторі. Для людини це має вигляд корупції. Ця проблема набула неадекватної ваги. Коли кажуть, щоб не було корупції, треба карати лікарів — це неправильно, оскільки лікарі й пацієнти — заручники системи. Ми всі витрачаємо шалені ресурси, бо ці кошти йдуть не через відомі у світі страхові механізми, які працюють у більшості країн. Ми могли б отримувати значно більше, якби ці кошти надходили в галузь за сучасними страховими механізмами. Тому весь цей рік просуватимемо медичну реформу, яка має кардинально змінити ситуацію.