Ще кілька років тому на 44 гектарах сільської землі, навколо яких уже рік вирують неабиякі пристрасті, сусідили лугові трави та чималенький сосняк. У недалекому майбутньому тут мав запрацювати Орільський національний природний парк. Але немає вже ні лугу, ні лісу. Родючий шар грунту зрили бульдозери, ліс викорчували та закопали в ровах, територію обнесли двометровим бетонним парканом. За ним, усупереч волі багатьох шульгівців, будують норкову ферму на 420 тисяч голів. І тут же їх вбиватимуть і оббіловуватимуть. Далі — шкурки на чинбарню, закривавлену тушку — на харчову суміш, якою підгодовуватимуть наступні покоління майбутніх шуб. Тваринок, які здохнуть від хвороб, спалюватимуть у власному крематорії. Послід норок лежатиме під клітками (підлогу роблять зі спеціальної сітки), і час від часу його пересипатимуть тирсою. Вивозитимуть двічі на рік.
Шульгівець Михайло Грянеко пригадує, що ще у 2000 році селяни дали завдання сільраді оформити громадський випас на колишніх колгоспних землях. Їх не розпайовуватимемо, вирішили люди, хай служать усім. Сільрада цього рішення не виконала, належних документів не оформила. І хоч від цього права на землю громада не втратила, формальностями скористалися деякі депутати тієї самої сільради. Вони організували кілька років тому роздавання земельки «під особисті селянські господарства» двадцяти двом щасливчикам. Далі діляночки опинилися в одних руках, і ці руки передали усе гамузом ТОВ «Агропромінвест», яке й почало будівництво норкоферми.
Ось так громадське пасовище й доступний для всіх ліс перетворилися на промисловий майданчик у власності кількох людей.
Не пий, Івасику…
«Стройку», як називають її місцеві, ведуть за 300 метрів від південної околиці Шульгівки, тобто від житлових будинків. І за 1700 м від Дніпродзержинського водосховища. Достатньо далеко? А ось і ні, вважає голова громадської організації «Голос природи» Сергій Колішевський: «Земельна ділянка, де триває будівництво, розташована в зоні підтоплення водосховища. Про це додатково свідчать гідроінженерні споруди, необхідні для захисту території від затоплення, а саме: найдовша в світі дамба обваловування та канали дренажування. Звертає увагу на це і розташування каналу Дніпро — Донбас та насосних станцій на ньому, відвернуте русло річки Оріль, штучні лісові насадження в цьому районі. Ймовірність, що відходи ферми опиняться у водосховищі, у каналі та в підземних горизонтах, дуже висока».
Ще з радянських часів згідно із санітарними вимогами на таких ділянках обмежували промислове виробництво. З надвисокою увагою варто ставитися до них і нині. Тому недарма цій місцині слід тримати особливий статус — національного природного парку (НПП).
Охороняються державою!
Промисловій Дніпропетровщині вкрай не вистачає заповідних територій. Хоч би для балансу, бо дихати нічим. Тому свідомий люд схвалював наміри створити тут нацпарк. Рішенням Дніпропетровської облради ще від 22 березня 2006-го ділянка, на якій нині зводять звіроферму, зарезервована для створення НПП «Орільський» та регіонального ландшафтного парку «Петриківський». Іншим рішенням облради (№ 576-19/V від 10. 06. 2009 р.) будівництво на цих територіях заборонено.
«Я з 1997 року брав участь у дослідженнях, у розробленні проекту нацпарку, — каже кандидат біологічних наук Вадим Манюк. — Але в 2011 році влада Януковича ліквідувала обласні управління Мінприроди. При цьому було втрачено багато документів. Ось і картографічні матеріали «Орільського» досі не можемо витребувати. Але є чимало інших доказів того, що територія поблизу Шульгівки мала стати заповідною, тільки влада області чомусь не хоче брати їх до уваги.
На тому місці, де нині зведено паркан, позаторік ми знайшли багато рідкісних рослин, зокрема червонокнижну сон-траву. Згідно з законом, там, де ростуть червонокнижні види, будувати не можна».
Історія триває
Тим часом над селянами, які вирішили протестувати проти значного погіршення умов їхнього життя, вчинили справжній самосуд. Торік мирний протест приїхали розганяти близько сорока «спортсменів».
— На очах малих дітей нас сильно побили, — розповідає учасниця акції Вікторія Льовкіна. — Одинадцятеро зазнали значних травм, зокрема двоє зі струсом мозку потрапили до лікарні, один — із переломом щелепи. Постраждав і чоловік, який живе з пересадженою ниркою, причому нападники знали про його біду і навмисне били прямо по пересадженій нирці. Багато протестувальників зазнали синців та саден.
— А що міліція?
— Поруч стояли троє у формі, із зірочками на погонах. На наші заклики про допомогу не реагували, курили, все, що відбувалося, знімали на мобільні телефони й посміхалися.
За інформацією прокуратури, кримінальні справи щодо законності будівництва й побиття селян тривають. Або, може, сказати: їх маринують?
Бо справи за позовом іншої сторони вже давно у суді. Зокрема, судять отого активіста із пересадженою ниркою, інваліда 1 групи, якому довелося зробити операцію після побиття біля звіроферми. Йому ставлять у провину, що він начебто побив інженера будівництва під час сутички. Заяву ж активіста про завдання йому тілесних ушкоджень тим самим інженером лише долучили до ще 10 заяв від інших постраждалих і ніяк не можуть розслідувати. Коментарі, як кажуть, зайві.
«Наше будівництво законне»
Євген СІДАШ,
директор «Агропромінвесту»:
— Євгене Валерійовичу, наскільки законними є оборудки із землею під будівництво? Наскільки безпечним є саме виробництво?
— У нас є документ про власність на ділянку землі — 44 гектари. Ми змінили статус цієї ділянки з «ведення особистого селянського господарства» на «товарне сільськогосподарське виробництво», про що теж маємо документ.
Я так розумію ситуацію. Є група людей, 15—20 осіб, які хочуть домогтися припинення цього будівництва, бо має певну мету. У мене є лист від них, у якому вони пишуть, що смердітиме, що ми викидатимемо тушки, що гній тут закопуватимемо. А серед пропозицій пишуть, що хочуть, щоб ми землю повернули, бо вони її вважають незаконно отриманою, а вони цією землею увійдуть у статутний фонд нашого підприємства для отримання дивідендів. І тоді їм не смердітиме. Тобто це справжнісіньке рейдерство. Щодо безпечності. Є висновок Держекоекспертизи, де майже 20 печаток та підписів, які засвідчують, що виробництво і проект відповідають сучасним нормам. Обладнання — теж нове, сучасне. Санітарна зона, згідно з чинними українськими нормативами для такого виробництва, має становити 300 метрів від місця розташування норок до найближчого будинку. А в нас навіть 500 метрів. Маємо письмове підтвердження СЕС.
У нас фактично безвідходне виробництво. Після зняття шкурки тушки йдуть на м’ясо-кісткове борошно. Гній (фекалії), згідно з проектом, вивозитимуть.
Щодо сутички, яка відбулася влітку 2014-го. Приїхали люди, поставили намети, плакати. Думаю, хтось це проплатив. Закрили нам в’їзд на підприємство. В інтернеті є відео, де видно, що це була провокація.
— Але є кадри, де жінку кремезні молодики волочать за руки-ноги по землі. Як це пояснити?
— Цього не заперечую, за руки справді тягли. Але на відео видно, як ця жінка стрибає в канаву — під мішки, якими ми закидали канаву, щоб могла виїхати техніка. Ніхто нікого не бив.
— А звідки узялися 11 постраждалих?
— Уся сутичка завершилася о 17—18 годині. Ми закопали траншею, і техніка виїхала. А о 23 годині вони посиділи, подумали, почали скаржитися, викликати швидку. Тобто про те, що відбувалося після 18 години, я не знаю. У нас багато свідків, була міліція.
Будувати якнайдалі від житла
Тетяна ТИМОЧКО,
голова Всеукраїнської екологічної ліги:
— У всьому світі такі виробництва прирівнюють до небезпечних об’єктів. Є дослідження, що через 30 років після закриття норкових ферм у США водойми в радіусі 2 км залишалися забрудненими за багатьма показниками. А працівники таких ферм на порядок частіше хворіють на ракові та інші недуги. Навіть радянські ферми, які були всього на кілька тисяч голів, будували якнайдалі від людей.
«Мін’юст визнав угоди сумнівними»
Андрій РУДЕНКО,
адвокат громадського об’єднання
«КОЛО Правозахист»:
— На моє звернення щодо оборудок із землею, на якій триває будівництво, я отримав з Міністерства юстиції докладну відповідь, яку коротко можна переказати так: порушення є, але якщо хочете скасувати угоди, то йдіть до суду. Не одне порушення виявила в цій історії й Держсільгоспінспекція: починаючи з того, що не проводили громадських слухань, і закінчуючи нищенням родючого шару грунту. Про це йдеться в її акті від 27. 10. 2014 р. Будівництво призупинили. Та ненадовго.
В одному з листів тодішній заступник голови ДСГІ Юрій Марчук повідомив, що інспекція нарахувала 777 тисяч гривень збитків за сплюндровану землю, але їх досі не стягнуто. Інші документи, які надає забудовник (наприклад висновок державної санітарно-екологічної експертизи), з’явилися вже після початку будівництва — досить подивитися на дати. Тобто починалося воно справді незаконно, тому відразу виникає думка: а чи не було тут якихось корупційних діянь?
Ми в Google+